Співзвучно з європейськими тенденціями кінця ХІХ – початку ХХ ст. українська спільнота переосмислила ідеї «Руху мистецтва і ремесел» крізь призму національного неоромантизму. Формування колекцій народного та традиційного мистецтва, розвиток наукових студій української минувшини сприяли появі власного варіанту стилю модерн, що поширився в різних регіонах України — і в підросійській, і в підавстрійській частинах. Зародившись наприкінці ХІХ століття, він досяг свого найвищого розквіту напередодні Першої світової війни, а дискусії, мода та дослідження плідно продовжились у 1920-х в річищі стилю ар деко. Він отримав в різних регіонах різні назви («руський стиль», «український модерн», «гуцульська сецесія», «східно-галицький стиль», «гуцульський спосіб», «гуцульський стиль», «закопанський стиль» тощо), знайшовши як прихильників, так і критиків. Дискусія навколо національного стилю не тільки стала симптомом формування національної свідомості, а й стала потужним імпульсом для розвитку українського мистецтва ХХ століття.