Мистецтвознавиця, незалежна кураторка та дослідниця сучасного мистецтва Тетяна Кочубінька, розповідає про художника Ніколая Карабіновича, який працює з різними медіа.
Ніколай Карабінович — родом з Одеси. І саме місце, з перехрестям шляхів переміщень, є багато в чому визначальним для формування світогляду та мистецької практики художника. Подібно до міста, складеного з різних культур, етносів, звуків і нашарувань, художня практика Ніколая Карабіновича є точкою зборки досвідів, міркувань і спогадів. Своїми роботами він передусім пропонує глядачам досвід — як чуттєвий, так і інтелектуальний. «Те, що я хочу, — це ділитись своїми думками, досвідом через доступний мені інструментарій», — зізнається художник.
У роботах Ніколая є кілька важливих елементів, які роблять його висловлювання вкрай впізнаваними. Це поєднання музики, особистої (часто сімейної) історії та фабули (оповідь, яку веде незримий оповідач). Всі ці елементи об’єднується ідеєю переміщення — як фізичного, так і кроскультурного.
Впродовж свого свідомого віку Карабінович досліджує жанри традиційної та популярної музики, що втілюється у його міждисциплінарних проєктах: «Причина —мій давній інтерес до музики плюс місце народження. Одеса — мультикультурне місто. Колись мене дуже вразила балканська музика, і поступово я почав долучатись до всієї культури Балкан, і кожен рік, навіть кілька разів на рік, їздити до Балкан. Я був у Сербії, Боснії, Хорватії, Чорногорії, Албанії…».
3 роботи, що дають уявлення про розвиток художнього методу і мистецької практики Ніколая Карабіновича
У проєкті«Пісні південних слов’ян» (2015 — триває), реалізованому у різних формах на різних виставкових майданчиках, художник взаємодіє із музичним архівом війни, порушуючи питання патріотизму, націоналізму, колективної пам’яті, можливості працювати з нею тощо.
“Пісні південних слов’ян”, 2015 . Фотографію надано PinchukArtCentre © 2015. Фотограф: Сергій Іллін
«Голос тонкої тиші» (2018)— міркування про буття, присутність людини на землі та зникнення. Звертаючись до трагічної історії переселення, репресій та скорботи й керуючись досвідом своєї родини, художник ставить питання про пам’ять — особисту, політичну, колективну.
“Голос тонкої тиші”, 2018. Фотографію надано PinchukArtCentre © 2018. Фотограф: Максим Білоусов
У нещодавній персональній виставціVukojebina (2021), що проходила у PinchukArtCentre, художник міркує про можливості і межі того, як можна вимірювати людство, — через культурні означники чи тваринні інстинкти?
Vukojebina, 2021. Фотографію надано PinchukArtCentre © 2021. Фотограф: Максим Білоусов
У всіх цих проєктах переплітаються особисте і політичне, іронічне і серйозне, популярна культура і філософська думка, а засобом промовляння складних і суперечливих тем часто виступає музика — інструмент ефемерний, та водночас вкрай вразливий і чуттєвий.
Тетяна Кочубінська
Головна світлина:Vukojebina, 2021, PinchukArtCentre © 2021. Фотограф: Максим Білоусов
У статті використані цитати художника з інтерв’ю для VOGUE UA та LENTA.UA
