Живопис в умовах тоталітаризму: 5 репресованих українських митців

Один з найвидатніших українських живописців. Навколо цього майстра збиралися інші художники, про яких піде мова далі. Народився на Тернопільщині, навчався у Відні та Мюнхені, виставлявся у Львові, знайомився з творчістю знаменитих митців у Франції — багато міст залишили свій слід у душі художника, сформували його ідеї та дали поштовх до формування плеяди бойчукістів. Михайло захоплювався князівським минулим, у своєму живописі намагався розповідати справжню історію України.
Хвиля сталінських репресій потопила Бойчука у звинуваченнях: прагнення від’єднання України від срср, контрреволюційна діяльність, шпигунство, націонал-фашизм. Радянська влада повісила на митця з десяток наклепів, заарештувавши у листопаді 1936 року.

“Українка”, Михайло Бойчук (1910)

“Тайна вечеря”, Михайло Бойчук (1913)

“Пророк Ілля”, Михайло Бойчук (1913)

“Урожай”, Михайло Бойчук (1910)

Геніальний живописець і графік. Свій протест несправедливості художник почав висловлювати під час навчання в Миргородській художньо-промисловій школі, де страйкував з іншими студентами проти утисків, принижень і низьких стипендій, за що був відрахований. Першим вчителем Падалки був Федір Кричевський, другим — Михайло Бойчук, з яким Іван познайомився в Українській Академії мистецтв. Після закінчення навчання на художника чекала продуктивна праця: викладання живопису, створення декоративних робіт, гравюр, книжкових ілюстрацій, а також міжнародні виставки. Іван Падалка захоплювався сучасним європейським мистецтвом, а також традиціями давньої української ікони. А його школа стрімко розвивала на той момент нову ліногравюру Харкова.
Діяльність художника приносила йому успіх і обʼєднувала навколо прихильників. Його мистецький голос був гучним, і нквд постановив його заглушити — заарештував як «ворога народу», конфіскував роботи, рукописи, документи та виніс смертний вирок.

“Збирання помідорів”, Іван Падалка (1932)

“Фотограф”, Іван Падалка (1927)

Ескіз ілюстрації до “Слова о полку Ігоревім”, Іван Падалка (1928)

Серед репресованих послідовників Михайла Бойчука — Василь Седляр, живописець-монументаліст, графік і педагог. Здобув свої знання в Київській художній школі та в Українській Академії мистецтв, де зустрів свого наставника і доєднався до бойчукістів. Талант авангардиста не мав меж: він був автором кількох тисяч рисунків, займався керамікою, писав статті про мистецтво, ілюстрував книги видатних письменників, як-от Гео Шкурупія, Івана Франка, Андрія Головка. А одні з найсильніших його робіт — ілюстрації до Шевченкового «Кобзаря».
Седляр хоробро торкався у творчості теми національного відродження. У розписаній ним кераміці, фресках, живописі збережена українська ідентичність. А робота над виданням «Кобзаря» стала важливою у «мистецькому русі опору», але фатальною для подальшої долі художника. 1936 року Василя Седляра заарештували за «ідеологічну диверсію».

“Стрільба”, Василь Седляр (1929)

“Лікнеп”, Василь Седляр (1920)

Ілюстрація до “Кобзаря” Тараса Шевченка, Василь Седляр (1933)

Самобутній живописець-монументаліст з великим мистецьким даром і сумною долею. У 1920-х роках, зацікавившись малярством, Кирило Гвоздик навчався на художньо-педагогічних курсах, а потім в Українській Академії мистецтв, де захопився монументальним живописом і потрапив до майстерні Михайла Бойчука, котра, як можемо простежити, стала для багатьох митців школою, що прищеплювала позицію, знайомила з українською ідентичністю та вчила її втілювати у творчості. Гвоздика теж навчила — він зацікавився українським побутом і селянством. Справжні історії розгорталися на його фресках, які було представлено на виставці у Венеції.
Але режим затушив мистецький запал художника. Його двічі було засуджено за «антирадянську діяльність». Після реабілітації 1956 року митець повернувся. Заслання залишило у ньому рану, що так і не загоїлася — Кирило Гвоздик почав у страху переслідувань писати картини, слідуючи канонам соціалістичного реалізму. 1967 року в Києві художник вперше представив свої роботи на персональній виставці, що показала його відмову від ідей бойчукізму.

“Пастухи”, Кирило Гвоздик (1927)

“Селяни на полі”, Кирило Гвоздик (1929)

Алла Горська — представниця шістдесятництва, обличчя українського андеграунду та знакова художниця монументального і станкового живопису. Вона писала картини, створювала мозаїчні панно, робила ескізи декорацій та образів для театру, організовувала літературно-мистецькі вечори. Разом зі своїми однодумцями, серед яких Віктор Зарецький, Василь Стус, Лесь Танюк, Іван Дзюба, Василь Симоненко та Євген Сверстюк, заснувала клуб творчої молоді «Сучасник», який став одним із поштовхів до виникнення шістдесятництва.
Почала свій творчий шлях з живопису на тему шахтарського життя, який завоював увагу на всесоюзних виставках. З огляду на визнання Алли Горської, вона могла стати успішною «радянською художницею», працюючи у стилі соцреалізму, як того вимагала система, але мисткиня захоплювалася українством і прагнула, щоб її роботи представляли її народ, не поважала «мистецтва без коріння». Це простежується в багатьох її творах.
Алла Горська сміливо і твердо стояла за своїх сучасників: підписала відомий лист-протест проти диктатури, жертвувала гроші сім’ям політв’язнів, займалася активною громадською діяльністю. За це мисткиню переслідували, прослуховували, погрожували їй, виключили зі Спілки художників України, позбавили авторства над творами. 28 листопада 1970 року художниця востаннє вийшла зі свого будинку, проте так і не повернулася. Уже за три дні її знайшли мертвою. В обставинах її вбивства чітко прослідковується гебістське інсценування. Смерть Горської залишила невиправний біль у серцях її друзів. Загинула перспективна, невтомна, талановита, добра людина, яка могла створити ще дуже багато прекрасного.

“Карта України”, Алла Горська (1970)

“Козак Мамай”, Алла Горська (1960)

“Птах Щастя”, Алла Горська (1970)

“Тарас Шевченко”, Алла Горська (1960)

“Автопортрет”, Алла Горська (1958). Фото: wisecow

На жаль, осягнути мистецтво цих та інших репресованих майстрів нам не вдасться у повному обсязі, оскільки радянська влада знищила більшість доробків. Зараз мистецтвознавці та історики досліджують їхню спадщину, аналізуючи сотні джерел, «розкопуючи» відомості про них, переосмислюючи та аналізуючи наш живопис та діяльність його майстрів.Матеріал підготувала Світлана Андреєва, редакторка, студентка факультету журналістикиНа онлайн-курсі «Український живопис: стилістика, форма, зміст» разом з мистецтвознавицею Оксаною Лесик-Бондарук ми будемо досліджувати український живопис в контексті розвитку української держави, що завжди є маркером цінностей суспільства та його духовного розвитку.
Старт курсу – 29 серпня.

Головна світлина обкладинки: “Дівчина”, Михайло Бойчук (1915)