Чому сучасній людині, на твою думку, все складніше читати і все легше візуально сприймати інформацію?
Я думаю, це великий міф, ніби ми менше читаємо через складність самого процесу сприйняття тексту. Гадаю, радше ідеться про текстуальний надмір, властивий нашому життю сьогодні. Темп пришвидшується, текстів різного формату навколо все більше, тож насправді ми не сприймаємо текст гірше, ніж ідеалізований доінтернетний читач. Ми просто не завжди усвідомлюємо, що читаємо. «Погортати фейсбук» — це ж теж здебільшого про читання, як і «поскролити твітер» або «глянути допис у блозі».
А якщо говорити загалом, то наше життя текстуальне, навіть якщо ми цього не зауважуємо. Наприклад, жанр серіалу сформувався завдяки літературі, зокрема вікторіанській традиції видавати великі романи у журналах невеликими уривками. Тож для мене текст — це абсолютна і непозбувна тотальність, присутня у всіх сферах нашого життя.
Жанр серіалу сформувався завдяки літературі, зокрема вікторіанській традиції видавати великі романи у журналах невеликими уривками
Богдано, твій курс про повільне, вдумливе читання літератури. На твою думку, чи можна поєднувати читання «критичне» із читанням «у задоволення»? Як ти читаєш?
Французький філософ і критик Ролан Барт стверджував, що є два умовні рівні сприйняття тексту, пов'язані з позитивним досвідом: задоволення і насолода. І якщо задоволення — це радість від отримання бажаного, то насолода — вже вищий рівень, коли ти готовий прийняти щось невідоме, піти на ризик і змінити власні очікування, відкритися новому досвіду. І саме насолода від тексту — те, чого я прагну. Ми іноді забуваємо, що літературний твір має постійно переживати реактуалізацію, повсякчас оновлювалися у процесі інтерпретації. Чи можемо ми відчитати всі покликання, закладені Данте у «Божественній комедії»? Ні. Чи це трагедія? Також ні. Кожне нове прочитання має потенцію відкрити дуже цікавий погляд на знайомі сюжети. Я раджу підходити до текстів із широко розплющеними очима, відкрито, не намагаючись вгадати, що ж там мав на увазі автор. Завдяки Умберто Еко і його засадничий праці «Роль читача» ми точно знаємо, що роль реципієнта не менш важлива, ніж фігура автора.
Що дає читання людині, яка підходить до справи вдумливо? Хто ідеальна цільова аудиторія твоїх курсів?
Ідеальний слухач курсу — і та людина, яка любить читати і хоче бачити тексти глибше, і той, кому бракує часу на читання, тому вона чи він давно не має можливості зануритися у художню літературу. Важлива не кількість сторінок, а як ти читаєш, тому пости на кшталт «я прочитав сто книжок на рік» мене радше дивують. Хіба ж то досягнення — бездумно проковтнути багато книжок, ніяк їх не осмисливши?
Автори воліють не ховатися від складних тем, а висловлюватися прямо й сміливо. Нова щирість, увага до пам'яті та досвіду, відвага говорити на складні теми — все це риси сучасного письма
Наприклад, на курсі "Повільне читання сучасних текстів" ми вчимося розбирати текст на окремі цеглинки і бачити, як же вони формують цілісну споруду. Мені здається несправедливим, що філологам в університеті дають безліч «скальпелів» для роботи з текстом, тож ми можемо «розчленувати» його, аби побачити, що ж ховається всередині, тоді як у школі найчастіше ідеться про «каральне літературознавство», тобто нав’язування однієї-єдиної інтерпретації. Зі школи ми часто виходимо майже без критичного інструментарію, однак зі страхом «неправильно» інтерпретувати твори. Через хибне викладання боїмося міркувати про книжки, висловлювати власні погляди. Нарешті, нам просто бракує технічної підкованості. Навіть у дорослому віці над нами ніби височіє строга вчителька, яка точно знає, що ж там «хотів сказати автор». Насправді ж діалог між читачем та автором на полі тексту, ота тріада, докладно описана Умберто Еко і не лише ним, — найцікавіший складник читання. Я не вірю у те, що є люди, яким «не дано читати складні/великі тексти», однак точно є люди, яких карали за «неправильне читання» і яким бракує інструментів для взаємодії з текстом. Мить, коли бачиш красу, досконалу внутрішню гармонію хорошої книжки, — це мить найбільшого щастя. І я хочу, аби мої слухачі її пережили.
Як сучасна література впливає на читача? Чи може вона змінювати цінності та погляди? Як змінило/ сформувало тебе як особистість читання?
Читання — органічна частина мого життя, тож мені здається, що великою мірою воно мене таки сформувало. Звісно, читацькі смаки змінюються, і мої — не виняток. Наприклад, у дитинстві я дуже любила вікторіанську літературу. Потім був період, коли вікторіанці здавалися мені застарілими і навіть наївними. Але згодом я перепрочитала ці тексти і побачила їхню глибину. Те саме буває із сучасними авторами: хтось із тобою лишається назавжди, а до когось повертаєшся за певний час. Є твори, які можна перечитувати все життя, і це ніколи не буде той самий досвід. Спробуйте-но знайти людей, що однаково тлумачитимуть «Райдугу тяжіння» Пінчона чи «Мобі Діка» Мелвілла.
Сьогодні тексти оповідають про цінності: автори воліють не ховатися від складних тем, а висловлюватися прямо й сміливо. Нова щирість, увага до пам'яті та досвіду, відвага говорити на складні теми — все це риси сучасного письма. Однак не варто розцінювати це як проповідництво, адже інша засаднича риса літератури сьогодні – повага до різних думок. Толерантність, прийняття, свідоме відкидання дискримінації, поєднання різних культур в одному тексті — всі ці ідеї мені дуже імпонують.
Вважаю, що не дати Еко Нобелівку — найбільша лажа комітету за історію, ніколи їм цього не пробачу
Що ти думаєш про твердження «минув час великих, монументальних авторів»?
Ох, не було ще жодної епохи, коли б не хоронили монументальну, велику й величну літературу (посміхається). Скажу, що Роулінґ вплинула на половину світу, і навіть опосередковано на тих, хто Роулінґ не читав. Так, справді поширена ідея, що час тотальних текстів вже позаду. Однак хіба «Пісня льоду та полум'я» не стала тотальною, бодай на рівні серіальної інтерпретації? Та й час впливових авторів — аж ніяк не позаду. Сьогодні нам цікаво не лише, що пише Жадан, а й що Жадан думає про вибори, вакцинацію і ситуацію у Білорусі. Автор лишається для нас авторитетом, великою фігурою, і це дуже романтична ідея.
Чи згодна ти з тезою про те, що справжнє мистецтво повинно дратувати, не давати спокою і, найголовніше, ставити запитання, а не давати відповіді?
Мистецтво, безумовно, ініціює діалог, тому навколо хороших книжок завжди так багато суперечок. Вам не обов'язково погоджуватися з автором і цілком приймати усе, що він робить. Спробуйте-но прийняти все, створене дадаїстами, або драматургами театру жорстокості. Таякісні тексти — це не завжди про біль і страждання. Чи «Володар перснів» — геніальний текст, що змінив цілий жанр? Безумовно. Чи це болюче, дискомфортне читання? Для мене – точно ні. Однак у вас може бути й інший досвід, звісно. Мистецтво — це поле експериментів, випробовування ідей, пошуку, де немає місця застиглості чи остаточній істині. Але саме цим воно прекрасне.
Яким був твій шлях у літературознавство? Твої улюблені автори?
У дитинстві мене переконували, що читання — це не професія, так на життя не заробиш, однак я була рішуче налаштована всіх переконати у протилежному. Я виростала із глобальною ідеєю, що читання – найпрекрасніша культурна практика з можливих і тільки воно дозволяє мені справді розуміти світ. У 17 я вступила у Могилянку на правознавство та філологію, і тоді майже всі знайомі переконували лишитися на праві, однак десь всередині я розуміла, що тільки на філології буду щасливою. Хоча не розуміла, як же перетворити диплом на професію. Я дуже вдячна мамі, яка мене тоді підтримала і рішуче сказала: роби те, що подобається, а не те, де більше грошей. Мамо, якщо ти читаєш, дякую тобі (посміхається).
Якісні тексти — це не завжди про біль і страждання
Потім закінчила аспірантуру з теорії літератури і захистила дисертацію. Це були щасливі, однак небезпроблемні роки дослідження. Темою став час у європейському модерністському романі першої третини ХХ століття — всі ті, кого бояться читати: Джойс, Вулф, Кафка, Пруст. Вдома у мене є полиця, майже повністю забита Прустом: уявіть семитомну махіну, де нічого не відбувається у сенсі традиційної реалістичної оповіді. Я кажу, що є спеціалісткою з літератури, де нічого не відбувається і мене це дуже тішить.
Мій ідеал автора — худий мертвий письменник (сміється). Дуже люблю Кафку і Джойса, але також і Вулф. Втім, я обожнюю й Умберто Еко, і він руйнує мою теорію про худих чоловіків. Вважаю, що не дати Еко Нобелівку — найбільша лажа комітету за історію, ніколи їм цього не пробачу.
Мені подобається, що робить у своїх текстах Франзен, навіть якщо це жорстоко. Я радо жила б у книжках Ольги Токарчук. Є жанрові віртуози, як-от Сіммонс і Воттс. А є тексти, які викликають ностальгію за традицією товстих романів, як-от романи Тартт чи Кларк. Є вигадливі постмодерністські ігри Фаулза. І ніжні, ніби залиті вечірнім світлом романи Ішіґуро. Є яскраві книжки Арундаті Рой, вони аж пахнуть Індією, кров'ю і куркумою. І є література, яку ти непоясненно любиш чи так само непоясненно відкидаєш. Поезію Сильвії Плат я от перевідкрила для себе під час карантину. Зараз, коли стає дуже тяжко, просто перечитую Плат.
Які книжки про літературу ти порадиш нашим читачам?
Я раджу просто сприймати текст відкрито, щиро. Але якщо хочеться все ж розтягнути задоволення від «препарування» хороших книжок, раджу почитати «Шість прогулянок у літературних лісах» Умберто Еко. Ця книжка включає шість лекцій, прочитаних Умберто Еко в Гарвардському університеті в 1994 році. Формат диктує стиль викладу: на відміну від «Відсутньої структури», написаної для гумантаріїв, «Шість прогулянок» доступні для читача з будь-яким рівнем підготовки. Італійський письменник пояснює, як саме текст створює свого ідеального читача, чому існують читачі різних рівнів, як окремі тексти себе заперечують, чому між часом дискурсу, фабули і читання є різниця, чи можна літературу називати пошуком істини, чому людям подобається читати і книжки викликають наше щире захоплення. Останню думку автор розвиває особливо захоплено, адже Еко — оптиміст від світу літературознавства, який твердо переконаний: книжок годі позбутися.
Шевченко не обов’язково завжди вболіває за долю селян, а Франко — не лише каменяр, а й «у біса декадент»
«Вступ до теорії: літературознавство і культурологія» Пітера Баррі — наш наступний пункт і в професійному сенсі левел-ап. Саме Баррі для мене — бог узагальнень і чітких пояснень. Книжка викладача Лондонського університету — це тринадцять коротких розділів, у яких описано більшість популярних теоретичних підходів до аналізу тексту. Написана простою, живою мовою, праця Пітера Баррі не лише допоможе ознайомитися з теорією літератури as it is, а й навчить підходити до тексту з різних боків, бачити неочікувані, приховані мотиви знайомих оповідей. І, звичайно, переконає, що автор завжди бреше, а от текст — ні. Баррі написав свій «Вступ до теорії» у 1995 році, аби систематизувати «вибух теорій» початку 80-х. Його колеги на цей час, майже синхронно з істориками, які проголошували «смерть історії», видавали книжки з «посттеорії» та «смерті теорії». Проте Баррі вдалося переконливо довести, що «посттеорія» неможлива без теорій. І хоча найновіші теоретичні підходи Баррі оминає, а деякі — свідомо спрощує, ці недоліки стають перевагами, коли йдеться про soft theory.
«Теорія літератури» Соломії Павличко, до якої увійшло ґрунтовне дослідження «Дискурс модернізму в українській літературі», стала проривною працею свого часу. Ідеться про амбітну спробу системного аналізу українського модернізму як окремого культурного явища зі своїми стилістичними особливостями. Авторка руйнує звичний для нас іконостас Шевченко-Франко-Українка і аналізує їхні тексти як живі літературні твори, що резонують у нашій епосі. «Дискурс модернізму» показує, що недоторканних творів не існує, і найгірша доля тексту — це відсутність інтерпретацій. Тож немає жодних «заборонених тем» і «канонічних тлумачень», коли ми говоримо про українських класиків: Шевченко не обов’язково завжди вболіває за долю селян, а Франко — не лише каменяр, а й «у біса декадент».
Втім, коли йдеться про літературу та інтерпретацію як окреме мистецтво, text is the first, тож починаймо насамперед читати художню літературу. Вдумливо, повільно, з любов’ю.
Детальніше про курс «Повільне читання сучасних текстів» можна дізнатись за посиланням.
Також вас може зацікавити відкритий курс «Хороші тексти для складних часів» Галини Глодзь та відкриті лекції Ростислава Семківа з курсу «Пляжний фонд» на нашому YouTube-каналі.