Роберт Музіль у «Сум’ятті юного Терліса» змалював дві виразно протилежні категорії людей: ті, кому Кант «старечою рукою викручує мозок» своїми текстами, а також ті, кому це дається заввиграшки
Спершу людина пристосовувала себе до світу, потім – світ до себе
(видозмінюючи його до невпізнаного), то наразі людина змагається вже не з
природою, а з наслідками своїх дій
«Гормони кохання» чи «мозок у кишківнику» є прикладами не найвдалішої популяризації і швидше відлякують від нейронауки, ніж допомагають їй
Етика у нас дуже недооцінена, оскільки пересічно асоціюється з моралізаторством