Ми не можемо уявити своє життя без техніки — але численні науково-фантастичні фільми показують, що ми не так далеко відійшли від людей часів ранньої індустріалізації, які трощили машини. В нас, як і в них, живе страх перед технікою, яку ми створюємо.
Тривалий час техніка не привертала особливої уваги філософії. Як і природа чи будь-які інші знаряддя праці, вона розглядалась як ціннісно-нейтральна. Немає сенсу говорити про техніку, треба говорити про людину, яка нею користується. Техніка, як і культура — наслідки необхідності виживати за умов біологічної непристосованості до природного відбору. За допомогою техніки людина долає природну зумовленість, розширює власні межі. Арнольд Гелен навіть визначає її як «сукупність об’єктивованих людських органів». Техніка має компенсувати нестачу певних властивостей чи органів, зміцнює їх та полегшує навантаження. Однак, ядерна бомба вже не може розглядатись як проста заміна ікол і кігтів.
Я займаю все більше «простору», навіть якщо він лише інформаційний. Я стверджуюсь там, де не може бути присутнє моє тіло
З середини XX століття технології змінюються якісно та кількісно. Продовжує розширюватись штучне середовище, в якому живе людина. За допомогою техніки вона встановлює стосунки зі світом. Все більше людина питає «що я ще можу зробити» і все рідше — «навіщо я це роблю». Технічний розвиток із засобу перетворюється на самоціль. Більше того, сама людина потрапляє до об’єктів техніки, спрямовує свою майстерність на саму себе. Техніка змінює не тільки світогляд — вона змінює саму людину.
Наприкінці минулого століття говорили про те, що можливі два основні способи створення «нової» людини. По-перше, це біологічні винаходи та генні маніпуляції. По-друге, це створення технічних засобів, які частково відтворюватимуть інтелектуальні здібності людини аж до створення технології, яка була б абсолютно подібною до неї, але не мала б самосвідомості. Проблема штучного інтелекту повертає до метафізичного питання: що ми вважаємо людиною? Тут на сцену і виходить наукова фантастика, яка відбиває одночасно захоплення і страх людини перед справою рук своїх.
Є ще і третій варіант конструювання нової людськості, з яким ми стикаємось щодня. За Ортегою-і-Гасетом, ми дивимось на тіла інших людей і, оскільки маємо своє, за аналогією припускаємо, що вони теж мають «я», хоч і не можемо бути в цьому впевнені. В Інтернеті ми починаємо функціонувати не як біологічна істота, а як власний віртуальний образ, і сприймаємо інших через «контент», який вони продукують. Інтернет розмиває межі тілесності. Акаунт є не просто копією людини, але її аналогом. Людина не тільки використовує його, вона інвестує в нього час, зусилля, емоції.
Інтернет розмиває межі тілесності. Акаунт є не просто копією людини, але її аналогом.
Людина не тільки використовує його, вона інвестує в нього час, зусилля, емоції
Акаунти — це метастази екзистенції. Вони є способом експансії, яку проводить щодо світу. Я займаю все більше «простору», навіть якщо він лише інформаційний. Я стверджуюсь там, де не може бути присутнє моє тіло. Акаунти, як і екзистенція, тяжіють до вічної потенційності та розімкненості — вони живуть паралельно з «реальною» людиною і нерідко відрізняються від неї.
Хан Шун Жоу. Із серії Frenetic City. 2014-2019
Явища кібербулінгу (cyberbullying), морально-правові колізії, що оточують фейсбук-сторінки померлих людей, і тим більше очевидні загрози техногенних катастроф та екологічної кризи свідчать про те, що техніка має регулюватись і осмислюватись. Вона створює необхідність у новій етиці — екологічній, комунікаційній, а також етиці відповідальності. Техніка може завести в ціннісний і смисловий глухий кут, і тому може вважатись морально виправданою, коли узгоджується з чимось зовнішнім: конституціями держав, громадянським суспільством, гуманістичними ідеалами.
Джерела:
Гьосле В. Практична філософія в сучасному світі. — К.: Лібра, 2003
Єрмоленко А. Соціальна етика та екологія. — К.: Лібра, 2010
Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. — К.: Лібра, 2001
МакЛюэн М. Понимание медиа: внешние расширения человека. — М.: Жуковский, Канон-пресс, Ц, 2003
Ортега-и-Гассет Х. Избранные труды. — М.: Весь мир, 1997
Матеріал підготувала Марія Хрущак
Світлини: роботи китайця Хан Шун Жоу із серії Frenetic City, яка створювалась в Гонконгу — одному з найгустонаселеніших міст світу впродовж 2014-2019-го. Серія дозволяє відчути напруженість, хаотичність, самотність та втрату самобутності людини у мегаполісі. На одну світлину автор витрачав близько 5-7 годин і кожна з них представляє не окремий момент часу, а безліч моментів, зафіксованих в одному кадрі.
Також вас можуть зацікавити відеокурси "Історія філософії: про головне і несуттєве" та "Філософія на кожен день".
©Han Shun Zhou: Frenetic City