Сьогодні ми розпочинаємо проєкт «Практична філософія». Він складатиметься з 10 лаконічних публікацій, які будуть цікавими тим нашим слухачам, які прагнуть зрозуміти своє призначення, але їм заважають гаджети, соцмережі, відсутність часу, реклама, нерозуміння філософських текстів і сумніви щодо користі філософії взагалі. Ми публікуватимемо по одному тексту на тиждень, коли нам заманеться, аби думки великих філософів завжди приходили до вас несподівано.
З побажаннями нових горизонтів та знань команда «Культурного Проекту».
Екзистенціалізм — одна з небагатьох філософських течій, що постійно«на слуху» — хоча б завдяки жартам про безвихідь та екзистенційну кризу. Частково екзистенціалізм завдячує своєю популярністю тому, що деякі філософи були досить людинолюбні, щоб викладати думки у формі художньої літератури чи есеїстики, частково—тому, що переймались проблемами сенсу життя, самотності, нудьги, які значно ближчі більшості, ніж монади чи синтетичні судження апріорі.
Людина – пастух буття
Мартін Гайдеґґер несхвально ставився до спроб зарахувати його до екзистенціалістів, проте без нього не обійтись. У «Бутті і часі» він розглядає існування людини через протиставлення Dasein (іноді перекладається як«присутність») та das man («турботи»). Положення людини особливе, бо, перефразовуючи жарт про фізиків і атоми, людина—це спосіб організації буття. Людина існує у часі і тому є кінцевою. Для Гайдеґґера дуже важливим є той факт, що людина не тільки смертна, але й усвідомлює свою смертність. Саме думка про смерть—це те, що дає змогу осмислювати життя. Проте ця думка жахає, і коли людина витісняє її, дозволяє буденності поглинути себе, то думка починає існувати в режимі das man—«турботи». Das man завжди націлено на конкретні речі, воно вирішує проблеми, але не несе персональної відповідальності, є знеособленим. Диктат механічної усередненості—не лише нудьга і відсутність сенсу, але і втрата людиною власне людськості.
Tomas van Houtryve. US Government Over Flight Zone, 2013.©https://monovisions.com
Людина приречена на свободу
У Жана-Поля Сартра є хороша і погана новини, і обидві полягають в тому, що людина – вільна. Людина «закинута у світ»: немає жодної вищої інстанції, мети чи призначення, які контролювали б її життя. Людина є проєктом самої себе, і ми можемо говорити про його реалізованість лише в тій мірі, в якій вона діє — робить вибір, вирішує, здійснює свої плани. Нема універсальної всезагальної моралі чи об’єктивних цінностей — і те, і інше людина привносить у світ сама. Вибираючи, ми утверджуємо цінність нашого вибору. Обираючи певний образ дії, людина стверджує не тільки своє «я», але і людськість як таку. Так наша відповідальність поширюється на все людство. Екзистенціалізм — це не песимізм і не апатія. Він спонукає до реалізації, адже людина — це сукупність її дій. В кожному окремому випадку свобода не може мати іншої мети, окрім самої себе; оскільки людина «закинута у світ» та сама наділяє реальність смислом, основна мета — досягнення й усвідомлення свободи як основи всіх цінностей.
Tomas van Houtryve. Wedding, 2013. ©https://monovisions.com
Сізіфа треба уявляти собі щасливим
Погана новина Альбера Камю полягає в тому, що людське життя — абсурдне. Абсурд—метафізичний стан людини, породжений старим-добрим розривом між очікуваннями та реальністю: людина прагне до абсолюту, до осмисленості, а отримує світ, в якому речі просто стаються, без всякого промислу та вищої мети. Є від чого засмутитись. Камю бачить декілька виходів з ситуації абсурду, найприйнятнішим з яких є бунт. Бунт—це«воля до спротиву», тверезий погляд на ситуацію, здатність до творчості попри те, що і вона не має власного смислу. Прикладом такого бунту Камю вважає Сізіфа: він усвідомлює, що вічно приречений котити свій камінь, але саме це усвідомлення вже є його перемогою над обставинами.
Екзистенціалісти мають славу песимістів, бо в досить виразних формах накреслили, що трапляється з людиною через втрату сенсу. Однак, їхня мета полягала не тільки в тому, щоб розповісти про хворобу, але і запропонувати ліки від неї. Головне, щоб було бажання лікуватись.
Джерела:
М. Гайдеґґер. «Буття і час»
Ж.-П. Сартр. «Буття і ніщо»; «Екзистенціалізм — це гуманізм»; «Нудота»
А. Камю. «Міф про Сізіфа»; «Бунтівна людина»; «Сторонній»; «Чума»
Що ще цікавого?
Т. Стоппард. «Розенкранц і Гільденстерн мертві» (також одноіменний фільм 1990 року)
Ф. Кафка. «Процес»; «Замок»
С. Беккет. «Чекаючи на Ґодо»
«Піна днів» (режисер Мішель Ґондрі, 2013; за романом Б. Віана).
Матеріал підготувала Марія Хрущак
Головна світлина: Tomas van Houtryve. Domestic Gathering, 2013.©https://monovisions.com
