Культурний Проект | Журнал

Знай своїх: 3 твори 3 українських художників

Топ
У третій частині нашого мініекскурсу в історію українського актуального мистецтва — коротко про творчість Василія Цаголова, Іллі Чічкана та Максима Мамсикова.

Детальніше про явище українського актуального мистецтва як сферу сучасної думки ви можете дізнатись на онлайн-курсі Тетяни Кочубінської «Сучасне мистецтво України», який розпочнеться в «Культурному Проекті» вже сьогодні, 22 лютого.

Василій Цаголов: живописець, медіахудожник

Цаголов  один з ключових художників в сучасному украрті, який змінив традиційне уявлення нашого глядача про фігуративний живопис. Завжди ставить перед собою виклик бути актуальним і точно передчувати зміни, що чекають на суспільство. Для його робіт характерна кліпова естетика із використанням типажних персонажів, поєднання планів, що створює ілюзію кіномонтажу, а також дослідження міфології масової культури. На початку нульових  першовідкривач новітніх медіа на українському ґрунті, автор перформансів та провокаційних відео. Нині переважно працює в жанрі живопису. Цаголова часто порівнювали з Квентіном Тарантіно за чорний гумор, колоритних персонажів та поетизацію теми жорстокості.


Василій Цаголов. «Перший день у школі». Із серії «Українські Х-файли»

Стиль Василя Цаголова арткритик Олександр Соловйов назвав «паранормальним реалізмом». «В серії “Художник і модель” я вдаюся до методу створення мультиреальності, до змішування та взаємопроникнення знакових елементів. Минула серія “Кожному своє” також була створена за таким принципом. В ній поєднувалося непоєднуване: світогляди, соціальні групи, уподобання, демонструючи глядачу наявність несхожих за своєю сутністю світів, які у фізичному просторі можуть не перетинатися між собою». Легендарні містично-іронічні серії Цаголова «Українські X-files» (2002), «Фантоми страху» (2003) та інші зробили його таким собі «казкарем» постметафізичної доби, в якій веселі байки — це сучасна міфологія із суміші народних традицій та глобальної попкультури.

Я поєдную непоєднуване  несхожі за своєю сутністю світи, які у фізичному просторі між собою не перетинаються

Довідка:
Народився у 1957 році в місті Дігора у Північній Осетії. Навчався в художньому училищі у Владикавказі та на факультеті живопису в Київському державному художньому інституті, звідки його чотири рази відраховували. Один з лідерів «Нової хвилі», ексрезидент «Паризької Комуни». Співпрацював з галереєю «Ріджина» (Москва) та «Галерею Марата Гельмана» (Москва, Київ). Виставлявся на численних артплатформах СНД, Європи та США, зокрема — у галереї White Box (Нью-Йорк) та на паризькій ярмарці сучасного мистецтва FIAC. Його роботи неодноразово були представлені на світових аукціонах Sotheby’s та Phillips de Pury.

Максим Мамсиков: художник

Картини Мамсикова фіксують буденні речі, але під незвичним, невидимим для людського ока кутом зору: з висоти пташиного лету, в процесі падіння чи злету предмета. Фокус розмито або ж кадр настільки несподіваний, ніби глядач щойно розкрив очі. Його живопис в самому житті. Це гіперреалізм. Простий, зрозумілий та іронічний. «Я розповідаю історії, хоча ніякої першопочаткової ідеї чи певної драматургії, яку може легко зчитати глядач, всередині роботи немає. Я сам люблю просто розглядати картинки — можливо, це можна пояснити моїм захопленням із дитинства кінематографом»  розповідає художник.


Максим Мамсиков. Predator. Живопис. 2013

Після успішної участі на лондонських аукціонах Phillips de Pury Мамсиков несподівано повернувся до маленьких живописних робіт кишенькового розміру, завдяки яким і прославився на початку 90-х як один із лідерів «нової хвилі». У нульових працює зі скульптурою і пробує себе в інсталяції. У живописі з 2004-го працює з яскравою, життєрадісною палітрою і тематикою: надувні кульки, воланчики, парашути, корки від шампанського і все це  на тлі блакитного неба.

Я розповідаю історії, хоча ніякої першопочаткової ідеї чи певної драматургії, яку може легко зчитати глядач, всередині роботи немає

Довідка:
Народився у 1968 році у Києві в родині художника-сімдесятника Владислава Мамсикова. Навчався в Українській академії мистецтв (Київ). Автор численної кількості персональних проєктів (виставляється з 1991 року) та учасник групових проєктів в Україні, Росії, Німеччині та США, серед яких — «Документа-2003. Україна» в Регенсбурзі, «Україна, вперед!» в московській галереї «Ріджина» (2006). Виставлявся в
Національному художньому музеї України (Київ), галереї White Box (Нью-Йорк), Мистецький Арсенал (Київ). Роботи Мамсикова були представлені на аукціонах Sotheby’s, Christie’s, Phillips de Pury.

Ілля Чічкан: живописець, медіахудожник, перформер

Як митець склався в часи розквіту «Нової хвилі» та впливу на його творчість російських артугруповань «Хмарна комісія» та «Медгерментевтика». Перші проєкти Чічкана  «Мутація генів» та «Сплячі принци України» увійшли в історію українського мистецтва як прояв критики традиційного сприйняття арту в контексті категорій «краси» й «прекрасного». Прославився картинами з зображенням людей-мавп: «У XVII‑XVIII століттях це теж було модно — малювати парадні портрети з мордами приматів, різні сцени з мавпами. Так що насправді я нічого не придумав. Звісно, іноді думаю: потрібно зав'язувати з цими всіма мавпами. З іншого боку, багато художників — Марк Ротко, Піт Мондріан, Рой Ліхтенштейн — все життя робили одне й те ж і не переживали з цього приводу».


Ілля Чичкан. «Портрет О. С. Пушкіна» Ореста Кіпренського з проекту «Музейні джунглі», 2020

В живописній серії Der’mo & Zoloto, створеній у 2010 році в Індії, за допомогою кольорових рішень демонструє контраст між щасливою бідністю Індії та обтяжливим достатком Заходу. У новому етапі творчості перевів фокус зі свого коронного «психодарвінізму» на мистецтво, яке пов’язане, перш за все, з емоційним станом людини.

Іноді думаю: потрібно зав'язувати з цими всіма мавпами. З іншого боку, багато художників все життя робили одне й те ж і не переживали з цього приводу

Довідка:
Народився в Києві в 1967 році у родині художника-нонконформіста Аркадія Чічкана. У 1990-х ім'я Чичкана було пов'язано з рухом «Нова хвиля». З Гнилицьким, Мамсиковим, Цаголовим, Ісуповим заснували групу «Паризька Комуна» — знаменитий сквот, мистецтво якого було присвячено протесту проти бюрократичних культурних інститутів, що залишилися з радянських часів. Виставляється з 1993 року. Тісно співпрацював з ЦСМ Сороса за часів керівництва Марти Кузьми. Автор численних персональних проєктів у галереях та музеях Європи, США та Південної Америки. Брав участь у бієнале в Сан-Паулу (1996), бієнале сучасного мистецтва в Йоганнесбурзі (1997), Паризькій бієнале (2003), Белградській бієнале (2004), Маніфесті (2004) та 53-й Венеційській бієнале (2009, куратор проєкту — Володимир Кличко). Його артстатус визначається активною виставковою діяльністю та репутацією найепатажнішого українського художника.

Долучитися до курсу «Сучасне мистецтво України» можна за посиланням. Також вас може зацікавити відеолекція Тетяни Кочубінської «Історія сучасного мистецтва за 120 хвилин» та запис вебінару «Як розуміти сучасне мистецтво».

Головна світлина: Максим Мамсиков. Без назви. Живопис. 2010-2015