Культурний Проект | Журнал

Анна Дацюк: кіно має сильний вплив на формування світогляду

Інтерв'ю
30 листопада «Культурний Проект» розпочинає курс «Коротка історія світового кінематографу». Лекторка  Анна Дацюк кінокритикиня, кураторка кінофестивалю «Київський тиждень критики» та ведуча підкасту про кіно Filmspotting на «Радіо Поділ». Цей авторський курс, що складатиметься із 6 лекцій, охопить головні течії в історії кінематографу, історичні події, що сформували індустрію і сучасні соціокультурні явища, які активно впливають на кіно.

Ми розпитали Анну про те, як систематизувати ключові етапи кінематографу та читати мову кіно. А також — про улюблені жанри і як правильно та без корвалолу дивитись хоррор.
Як почалась твоя історія з кінематографом?

Якщо заходити дуже-дуже далеко, то це почалось мабуть ще у школі. Ми робили з сестрою і подругою шкільну газету, ніхто нас про це не просив, нам просто подобалось і ми втрьох її робили. Цікаво, що я стала кінокритиком, сестра стала журналісткою, а третя наша співавторка, Катя Горностай, — режисеркою. Газета була просто газетою, але в ній був розділ про кіно і я чомусь вирішила, що заберу його собі.

Потім було філологічне навчання, а після нього я знову повернулася до кіно, власне — пішла волонтерити на кінофестиваль «Молодість» і вирішила, що стану журналісткою. Була цікава історія: в мене не було профільної освіти, але було таке онлайн-медіа KievReport і я написала його редакторці Даші Бадьйор — я хочу писати, але не маю досвіду, давайте я вам щось підготую, а ви подивитесь, чи підходить. Вона сказала окей. Так я почала писати. Думаю досі, що мені пощастило, що Даша була моєю першою редакторкою, б це дуже важливо — віра в нас інших людей. Власне, вона мене дуже добре направила, не була напористою, не намагалась нав’язувати якісь свої стандарти. Це був дуже класний досвід, після якого я все далі і далі заглиблювалась в культурну журналістику і таким чином з часом прийшла до критики. Хоча мені досі трохи незручно від слова «кінокритик», але… це зовсім інша історія та питання для дискусії.

Кінематограф має дуже сильний вплив на формування світогляду, просто тому, що він пропонує непрожитий нами досвід і допомагає краще зрозуміти оточуючі процеси

Наскільки кіно впливало на формування тебе як особистості? На твою думку, який потенціал кіно в процесі розвитку людини?

Дуже цікаве питання. Я ніколи над цим не замислювалась. Мені здається, кіно — один з найпотужніших видів мистецтва і не дарма довгий час, та й досі, кіно зберігає за собою пропагандистську функцію та потенціал. Щоправда, зараз це не настільки радикально, але ми знаємо ті часи, коли дійсно кіно було могутнім засобом впливу на людей. Тому навіть абстрагуючись суто від мене, впевнена, що кінематограф має дуже сильний вплив на формування світогляду, просто тому, що він пропонує непрожитий нами досвід і допомагає краще зрозуміти оточуючі процеси.

Кіно чудово показує те, що було до нас, історичні процеси, він допомагає краще зрозуміти певний людський досвід, розвиває емпатію. Знову ж таки, просто тому, що дуже багато речей, які ми не проживаємо особисто, ми можемо пережити в кіно і це так чи інакше допоможе сформувати своє бачення того чи іншого процесу, скласти свої враження, свої стосунки з людьми.


Кадр із фільму «Убити Біла» Квентіна Тарантіно (2003) з Умою Турман, Люсі Лью та Деріл Ханною у головних ролях

Кіно тільки видається зрозумілою мовою мистецтва: чим більше ми дивимось, тим все стає складнішим і об’ємнішим. Так з'являється потреба у вивченні історії кіно. Як допомагає вивчення історії кіно у розумінні його сучасної актуальної мови?

Історія — циклічна, і я думаю, що історія кінематографу цій тезі також підтвердження. Кінематограф є одним з наймолодших видів візуального мистецтва, йому лише трохи більше 120 років. Але ті процеси, які відбуваються зараз в кіно — домінування студійної системи, продюсерський диктат — це, по суті, друга версія «золотого Голлівуду». Те, що відбулось ще в 20-х роках в новітній формі кіно знову переживає. Тому я переконана, що зрозуміти сучасне кіно і закони, за якими воно розвивається, допомагає вивчення історії.

Звісно, це не тотожні процеси, адже зараз з'явились чинники, з якими ми ще ніколи не стикались. От, наприклад, взяти домінування стрімінгів чи пандемію, яка дуже сильно вдарила по кінопроцесу. Ми потрапили в епохальний момент історії і розуміти це дуже важливо: як ми до цього прийшли, на якому етапі зараз, куди будемо рухатись далі. Сьогодні дуже складно щось прогнозувати, просто тому, що ще рік тому варіанти розвитку кінематографу на 10 вперед були, як ви розумієте, абсолютно іншими. Зараз вони стрімко змінюються: трансформується підхід до прокатної системи, підхід до зйомок, вибір тем, зокрема в зв’язку з появою таких рухів, як MeToo чи BLM, принцип нагородних структур, фестивальний рух. Змінюється усе. І я сама з нетерпінням чекаю на завершальну лекцію нашого курсу, в якій ми будемо розглядати цей період, адже це надзвичайно цікаво — зануритись у процес, який трансформується на очах.


Кадр із фільму «Таксист» (1976) режисера Мартіна Скорсезе з Робертом де Ніро, Джуді Фостер та Харві Кейтелем у головних ролях

Розкажи про свою методу — що в основі твого онлайн-курсу? Звісно, є речі абсолютно авторські, які не розповідають, але можливо, ти б хотіла щось проанонсувати.

Основою моєї методики є виклик і шоковий стан від того, як в шість лекцій вмістити історію кіно — це видавалось неможливим (посміхається). Адже, не хотілось вибирати своїх фаворитів, зосереджувати увагу на певній країні, оминаючи інші, але я вирішила, що курс варто будувати на ключових етапах і подіях, які є віхами, ключовими моментами, які визначають історію. Я думаю, що і не можливо вивчити всю історію кіно, це буде дуже довгий процес і я не впевнена, наскільки це необхідно людям, які безпосередньо не працюють у сфері кіно.

Можливо, щось ще зміниться в процесі моєї підготовки, можливо, я більше захочу розповісти про «новий Голлівуд» і менше про систему цензурування, яка діяла в 50-х. Можливо, менше буде йти мова про кінець 40-х, тому що це був більше період військових подій, коли кінематограф рухався на малих обертах і працював виключно як пропагандистська машина. Але найбільш за все хотілось виокремити найголовніше, найцікавіше і найвпізнаваніше — те, чим слухач потім захоче поділитись з друзями, те, що він потім зможе, обираючи кіно для перегляду, сісти і подивитись. Тобто, це також певна обов’язкова класика.

Дуже багато речей, які ми не проживаємо особисто, ми можемо пережити в кіно і це так чи інакше допоможе сформувати своє бачення того чи іншого процесу

Розкажи про свій досвід «дивлення» артхаусу, фестивального кіно. Як ми знаємо, все, що поглиблює тебе, певним чином і ускладнює життя. Зазвичай ти дивишся як критик чи як глядач? Чи робиш ти паузи між картинами?

Так, паузи роблю, обов’язково. Це цікава тема, я часто чую від друзів, що моя робота це так званий ‘a piece of cake’ — дивитись кіно це ж круто і весело, мабуть. Насправді, це зовсім не так. В мене були розмови з моїми колегами про таку штуку як вигорання — коли ти втомлюєшся дивитись кіно, особливо якщо ти цим займаєшся постійно. Я працюю куратором на фестивалі Київський тиждень критики і там зокрема моя робота — дивитись багато фестивального кіно, щоб відібрати певні фільми в нашу програму. А фестивальне кіно — це дуже невеселе кіно, часом доволі складне. Я б навіть сказала так — це кіно, в якому я щось для себе знаходжу, але це доволі складний контент. Так само я зараз ще працюю відбірником на Docudays UA. Тобто, в моєму випадку не стоїть питання що подивитись увечері, завжди є що дивитись, але іноді варто себе поберегти (сміється).

Іноді я ловлю себе на думці, що я поставила своє життя «на паузу» і спостерігаю як живуть інші люди на екрані. Тому люди, які хочуть бути пов’язаними з кіно повинні знати: дивлячись багато фільмів, ви пропускаєте власне життя. Це також слушне нагадування тим, для кого кіно є втечею від реальності.

Я часто дивлюсь кіно як глядач, обов’язково. Це моя розрядка під час фестивальної роботи — прийти додому і подивитись «Борат 2», наприклад, тому що це важливий фільм в контексті попкультури і того, що відбувається у світі зараз; мені цікаво і важливо бути в контексті. Часто для мене розрядка — це подивитись щось на Netflix — короткого формату документальні серіали, як, приміром, ‘Explained’, такий собі educational fun. Тобто, щось таке, де мені не потрібно думати про художню цінність твору, не потрібно її оцінювати критично.


Кадр із фільму Джима Джармуша «Виживуть тільки коханці» (2013) з Тільдою Суінтон, Томом Хіддлстоном та Мією Васіковські у головних ролях

Які здібності в людині, на твою думку, розвиває кіно? І чому кіно стало найулюбленішим видом мистецтва нашого часу?

Кінематограф дуже добре розвиває критичне мислення, емпатію, толерантність, звісно, бо він показує різні точки бачення світу, креативність і образне мислення. Також ерудованість, що очевидно, адже багато історичної інформації ми отримуємо із кіно. Але тут дуже важливий момент — ми повинні розділяти розважальний кінематограф від освітнього, адже є багато історично неточних фільмів. Навіть якісь такі прості психологічні речі, як розуміння себе, заглиблення в себе — в цьому сенсі кіно дуже добре допомагає. Є ціле покоління режисерів, яке виникло на хвилі натхнення від фільмів інших режисерів, так що кіно це заразно в хорошому сенсі цього слова.

Твій улюблений період в кіно?

Напевно їх кілька, але я назву Новий Голлівуд — 70-ті роки, коли почав з'являтися незалежний кінематограф, автори, які не боялись говорити про незручні теми, кіно без цензури, яке відкидало кодекс Хейса. Щоправда, таке кіно почало з'являтися ще в кінці 50-х, але 70-ті це часи, коли починає знімати Френсіс Форд Коппола, Мартін Скорсезе, Сідні Люмет, Брайан де Пальма, такі фільми, як «Таксист», «Апокаліпсис сьогодні».

Іноді я ловлю себе на думці, що я поставила своє життя «на паузу» і спостерігаю як живуть інші люди на екрані

Другий — це вже незалежне кіно періоду 90-х, це ось покоління відеокасет, Стівен Содерберг, перші фільми Джима Джармуша, виходить на кінематографічну арену Пол Томас Андерсон, Квентін Тарантіно. Це друга хвиля індікіно, яка стала реакцією, по суті, на хвилю студійного диктату — виникнення франшиз, Джордж Лукас і Стівен Спілберг, бойовики і таке подібне. Теж по-своєму прекрасний період, чудовий ще й тим, що заклав основи для виникнення альтернативного руху. В принципі, це те, що відбувається і зараз завдяки стрімінговим платформам, які дають можливість заявити про себе немейстрімовому кіно. Зараз мене також надзвичайно цікавить період постхоррору, соціального хоррору, який виник з такими фільмами, як ‘Get Out’ Джоржана Піла, або фільми Арі Астера — «Сонцестояння» та «Реінкарнація», фільми Роберта Еггерса «Відьма» та «Маяк». Надзвичайно цікавий час, за яким мені страшенно інтригуюче спостерігати.

Як ти дивишся хоррор? Є якийсь секрет? Адже навіть на фізіологічному рівні це дуже непросто.

В мені просто переважає професійний інтерес. Хоррор — дуже цікавий жанр, в тому сенсі, що він дуже добре відображає соціальні процеси — масові актуальні страхи. Соціальний хоррор направлений на дослідження внутрішніх демонів людських — коли найстрашніший жах це сама людина. В ньому немає класичних прийомів. Частково це все почалось з фільму «Відьма з Блер», тому ще вже був трошки маргіналізований традиційний слешер, так званий «бодікаунт», де просто по черзі маніяк вбиває всіх головних героїв. Знову ж таки, зараз це звучить смішно, тому що жанр доведено до кітчу. І треба було шукати щось нове, так і виник «фаунд футадж»«Відьма з Блер» — це фактично зародження цього нового жанру, вся ця естетика лоуфай, хоумвідео, зняте на відеокамеру, без операторських прийомів. І, знову ж таки, без саундтреку — одного з найважливіших страхоформуючих факторів, адже в багатьох хоррорах саме музика, ці тривожні скрипочки, формують саспенс. Цим прийомом починають нехтувати і від цього хоррор стає цікавішим, більш оригінальним. Тому за горрором мені дуже цікаво спостерігати саме як за жанровим рухом. Але от на рівні емоцій мені так само страшно, як і усім.


Також вас може зацікавити відеокурс «Як читати кіно?» Анни та Ольги Дацюк та «Історія американського кіно за 120 хвилин» лектора Андрія Алфьорова.