Культурний Проект | Журнал

Справжній детектив: з історії 2 шедеврів українських музеїв

Спецпроект
В інтерв’ю з мистецтвознавицею Наталією Романовою, яке нещодавно вийшло на сторінках нашого Журналу, йшла мова про те, які твори малярства з українських музейних збірок ми обов'язково повинні знати. Пані Наталія згадала про дві картини Франца Хальса, зірки голландського малярства «золотої доби», які зберігаються в Одеському музеї західного та східного мистецтва.

У цих картин — «Євангеліст Лука» та «Євангеліст Матвій» — неймовірна біографія. Відомо, що у Хальса крім серії із 4 євангелістів (2 з яких, власне, знаходяться в Одесі) більше не було творів на релігійні теми. Картини із Голландії потрапили до колекції Ермітажу у ХVIII столітті і опинились на території України ще за часів Олександра І. Одну з картин поцупили з виставки, але знайшли і повернули в Одесу, а також зняли фільм за мотивами цього артдетективу. Повну біографію «українських євангелістів» Франца Хальса читайте у нашій публікації.

Майстер вільного письма


Копія автопортрету Франса Хальса, створена між 1648 та 1650 роками. Зберігається в Музеї мистецтв Індіанополіса

Франс Хальс (1582/1583-1666)  видатний портретист «золотої доби» голландського живопису, основоположник голландської реалістичної школи, відомий своєю особливою манерою письма  вільною, легкою, максимально наближеною до відкритого діалогу з глядачем. Мабуть тому імпресіоністи вважали його своїм предтечею і, до слова, у 2019 році в Нідерландах проходила масштабна виставка «Франс Хальс та модерністи», на якій картини старого майстра були представлені в контексті їх зв’язку з мистецтвом наступних епох. Картина взаємозв'язків абсолютно різних епох була представлена вражаюча.

Так, як ми знаємо, Хальса прийнято вважати одним з кращих портретистів свого часу і він входить у трійку найяскравіших голландських живописців разом із Рембрандтом та Вермеєром. Він відмовився від неприродного возвеличення людей і зображав своїх героїв у їх характерних емоційних станах, таким чином саме через емоції даючи їм можливість проявити свою індивідуальність. Відшуковував індивідуальний характер в особливих жестах та міміці. У Хальса ми не знайдемо канонічних поз  він дозволяв тим, кого писав, крутитись на стільцях, жартувати і сміятись. Його пензель широкий, трохи недбалий, і неймовірна експресія та відсутність лесирувань роблять його твори легко впізнаваними.

Два його найголовніші внески в історію мистецтв: він поєднав глибоке відчуття реалізму з яскравими фарбами (на відстані його роботи виглядають реалістичними, а зблизька видно, що це враження складається з талановитої гри мазків) та надав портрету психологічності, підкреслюючи зовнішні прояви внутрішнього життя людини. Його називають Мольєром від живопису  особливо талановито йому вдавалось іронізувати над заможними бюргерами. Зауважимо, що для XVII століття це було не новаторство, а буквально зухвальство.


«Зустріч офіцерів роти святого Адріана в Харлемі». 1633. Музей Хальса, Харлем

Також Хальс зіграв особливу роль в трансформації групового портрету XVII століття — відмовився від статичних поз та офіціозу, підкреслював індивідуальність кожного портретованого, композицію будував асиметрично  з людських фігур, зображених у різних ракурсах, створював динамічні вигнуті лінії.

Пізні роботи Хальса написані ще в більш вільній манері, ніж ранні, і виконані вони в обмеженій колірній гамі, на контрастах чорних та білих тонів. Свого часу Ван Гог підмітив, що у Хальса не менше двадцяти семи відтінків чорного.

Історія фламандських євангелістів

«Євангеліст Лука» зображений в традиційній іконографії: старець сидить за столом, пише євангеліє, за його спиною тілець, його символ, але автор пересунув його у інший бік. Атрибути та простір кімнати ледь прописані, відповідно, увагу зконцентровано на добре промальованих обличчі та руках. У Луки грубі вузлуваті пальці. Обличчя євангелістів нарочито прості. Оскільки фігура зображена до пояса і картина невеликого розміру, 70 на 55 сантиметрів, ймовірна Хальс писав їх для невеликої капели чи приватного будинку. Можливо, і для себе — так зробив свого часу Рембрандт з апостолами і Тербрюгген з євангелістами.

Картина була частиною цикла зображень, до якого входять чотири євангеліста, і датується 1620-ми роками. До XVIII століття цикл знаходився в Харлемі. Перша письмова згадка датується 1760-м роком, коли він опинився у списку спадку художника Герарда Хоета Молодшого. Згодом їх придбали в Голландії для Ермітажу, де вони потрапили до запасників як «не дуже видатні». І от за наказом Олександра І куратор Ермітажу Франц Лабенський відібрав 30 полотен «прикрасити католицькі храми Таврійської губернії», яку в ті часи активно розвивали. В середині XIX століття, під час Кримської війни, цикл було розділено, а під час революції усі картини зникли з поля зору.


Франц Хальс. Святий Лука. Полотно, олія. 70х55 см. Близько 1625 року. Музей західного і східного мистецтва, Одеса

Далі  найцікавіше. У 1958 році «Євангеліста Луку» наче б то побачив на Привозі один одеський колекціонер і повідомив про це музей. І сталося так, що музей викупив Хальса, як писали газети в ті часи, у бабусі на Привозі за 9 карбованців. І дивним чином в запасниках Одеського музею західного та східного мистецтва знайшли дуже схожу картину  це був «Євангеліст Матвій». Тепер відомо, що історія про покупку на базарі є легендою і євангелісти не розлучались: у 1920-х їх передали з Одеської картинної галереї російського мистецтва, оскільки їх автором вважався невідомий російський митець XIX століття, а в музей західного мистецтва їх передали після атрибуції в роботу невідомого європейського майстра.


Франц Хальс. Святий Матвій. Полотно, олія. 70х50 см. Близько 1625 року. Музей західного і східного мистецтва, Одеса

Інші дві картини з циклу потрапили спершу в приватні колекції на Заході. З 1997 року «Євангелист Іван» представлений в експозиції Музею Гетті (Лос-Анджелес, США), а «Марка» в 2013 году придбав російський Фонд Усманова для Державного музею образотворчих мистецтв імені Пушкіна.

Історія атрибуції

У 1958 році обидві картини були на реставрації в Києві і вже тоді мистецтвознавець Людмила Сак висловила гіпотезу, що автором може бути представник школи Хальса. Цього ж року у Київ запросили спеціалістку Ермітажу Ірину Линник, яка спершу назвала ймовірним автором Юдит Лейстер, але згодом мистецтвознавець переконалась, що «унікальна у своїй силі манера живопису, широка та енергійна, могла належати тільки найгеніальнішому новатору малярської техніки — Франсу Хальсу».


Увесь цикл євангелістів Франса Хальса

Так що картини було ідентифіковано як роботу Хальса і остаточно це допомогли встановити деталі: в кутку полотен збереглись червоні цифри ермітажної каталогізації 1773 року. У західному мистецтознавстві про існування циклу довгий час було відомо лише за згадками, які в деяких каталогах вважались недостовірними. Сам цикл вважався втраченим.

Крадіжка та до чого тут бельгійський мистецтвознавець та німецький колекціонер

Навесні 1965 року обидвоє євангелістів відправили в Москву на виставку західноєвропейського малярства XV-XVIII століть. У санітарний день, коли музей було зачинено для відвідувачів, картина зникла  її буквально вирізали ножем із рами. Подія  майже безпрецедентна на той час: востаннє з музею Пушкіна викрали картини Доссо Доссі і Тіціана в 1930-му. Більше того, за тиждень до цього міністр культури Єкатерина Фурцева у відрядженні за кордоном мала необережність заявити, що «в Радянському Союзі на відміну від Заходу — музеї не грабують». Це був перший випадок крадіжки такого масштабу в СРСР. Тому справу тримали на особливому контролі, а сам факт злочину, звісно, було засекречено.

В перші місяці після злочину жодних слідів картини не було знайдено. Тому з'явилася гіпотеза, що картину викрали на замовлення, можливо  «фанатичним іноземним колекціонером», адже в музеї на той час були експонати набагато дорожчі. Так от, міліція взялась за всіх іноземців і першим під підозру потрапив мистецтвознавець із Бельгії Жак Вандерберг, який годинами стояв перед картинами голландців у Пушкінському. З ним вийшла на зв’язок агентка спецслужб, яка представилась донькою колекціонера і запропонувала придбати картину Рембрантда. Бельгієць просить дати йому час подумати, а сам швидко повертається додому. Обшук його багажа нічим слідству не допоміг.


Кадр із фільму «Повернення “Святого Луки”», знятий у 1970 році режисером Анатолієм Бобровським на кіностудії «Мосфільм»

Друга робоча версія була пов’язана мешканцем ФРН Куртом Шварцхайнером, в якого на кордоні знайшли полотно, яке він придбав в «одного одеського колекціонера». Так званого колекціонера швидко знайшли і той зізнався, що продав німцю підробку. Але все це не мало стосунку до нашої справи і у 1965 році її призупинили.

Мерседес, Ізольда, розв’язка

Через півроку після викрадення картини Хальса справу таки розкрили  через необережність злочинця. Він підійшов біля магазину «Грамплатівки» до чоловіка, який, на його думку, був одягнутий на західний штиб і запропонував придбати полотно видатного майстра, рівня Рембрандта, за дуже невелику суму  100 000 карбованців. Але ось цим схожим на іноземця мужчиною випадково виявився співробітник радянського посольства у ФРН, який одразу повідомив куди треба і дуже швидко була розпрацьована спецоперація.

На наступній зустрічі із продавцем був представник зовнішньої розвідки, який чудово володів німецькою, якого представили як потенційного покупця. Було домовлено про фінальну вартість картини — 60 000 карбованців. Після зустрічі за продавцем стежили  він зайшов до службового входу Пушкінського музею. Швидко було встановлено ім’я злочинця  ним виявився помічник реставратора із Пушкінського музею Валерій Волков. Але щоб не злякати його і аби він не знищив полотно, стеження припинили.


Кадр із фільму «Повернення “Святого Луки”», знятий у 1970 році режисером Анатолієм Бобровським на кіностудії «Мосфільм»

На фінальну зустріч співробітники КДБ приїхали на шикарному мерседесі останньої моделі. Волков запропонував покупцю прогулятись і вони пішли арбатськими провулками, співробітники спостереження втратили їх з поля зору. Як розповів потім вдаваний покупець  вони підійшли до старого особняка, в якому мешкала дівчина Волкова на ім'я Ізольда. Там їх зустрів підліток і передав полотно, загорнуте в газету. За годину вони повернулись до машини за грошима, де Волкова і заарештували. Покупець пішов, точніше, він мав красиво поїхати на мерседесі  продавець не повинен був здогадатись, що колекціонер підставний. Але мерседес заглух і Волков усе зрозумів, адже за іноземцем ніхто не гнався і заарештовувати його вочевидь не збирались.

Головний герой, з якого почав історію новий радянський кіножанр

Валерію Волкову на той час було 27 років. Він закінчив училище за спеціальністю столяр-мебляр, був раніше засуджений за крадіжку, але звільнений достроково. Потрапив на роботу помічником реставратора з дерева в Музей образотворчих мистецтв імені Пушкіна за рекомендацією головного хранителя, якому Волков якось у трамваї уступив місце. Згодом Волков розповів, що мріяв вступити до Суріковського інституту, але це було неможливо через судимість. Так він познайомився із колекціонером Валерієм Алєксєєвим, який пообіцяв йому організувати диплом за 1000 карбованців. Саме він допоміг розпланувати крадіжку: розповів, як вирізати та зберігати картину, дав запасний одяг та рукавиці, аби його не змогли знайти собаки-шукачі, і перші місяці картина зберігалась в нього. Коли відділ кадрів почав вимагати у Волкова диплом про вищу освіту, той пішов до колекціонера за документами та грошима, але, мабуть, нічого не отримавши, таки забрав картину.

На думку слідчого, саме Алєксєєв підбурив Волкова на крадіжку, отримавши замовлення від невідомого іноземця чи радянського підпільного мільйонера. Але довести його причетність не вдалось, більше того, він пройшов психічну експертизу і його визнали нездатним відповідати за свої слова та вчинки. Сьогодні він, ходять чутки, «відомий респектабельний російський колекціонер». А Волков отримав 10 років.


Кадр із фільму «Повернення “Святого Луки”», в кому в головних ролх знялись Владіслав Дворжецький, Олег Басілашвілі та Катерина Васильєва

За мотивами цієї історії у 1970 році зняли детектив «Повернення “Святого Луки”», але сценарій не відповідав реальным фактам, лише зав’язка та розв'язка: картину також викрали з музею і в фіналі повернули. Поява цієї картини започаткувала новий напрямок в радянському детективному жанрі: тема крадіжки твору мистецтва, якої раніше не було в радянському маскульті, була успішно легітимізована. І Фурцева залишилась на своїй посаді міністра культури.

Потенційні символи Одеси

Картини Франса Хальса мають усі шанси стати в майбутньому мистецькими символами Одеси, адже це  стовідсоткові оригінали, які пройшли серйозну експертизу і немає жодних сумнівів у тім, що це твори Хальса. Робіт такого рівня — видатного майстра світового рівня з підтвердженим авторством  в українських музеях немає. Доречі, певний час їх приписували невідомому російському живописцю і саме в Одесі їх вірно атрибутували. Одразу після цього одну з них викрали з виставки у Москві. Картину вдалось повернути і після дворічної реставрації український Хальс повернувся додому, а потім успішно подорожував по виставках за кордоном. Обидва євангелісти побували в Музеї Хальса в Гарлемі, Ермітажі, Пушкінському музеї і от буквально місяць тому повернулись з виставки «Жорж де Латур. Європа Світла», яка проходила у королівському палаці Мілана. Зараз, на жаль, ми не можемо побачити ці твори в постійній експозиції Одеського музею західного та східного мистецтва, оскільки їх зберігають у спеціальному сховищі з сучасною сигналізацією.


Офлайн-курс «Історія живопису» Наталії Романової скоро з'явиться у записі на нашому сайті, слідкуйте за оновленнями. Також вас може зацікавити стаття «Устриці і квіти: розбираємо натюрморти голландських художниць» — про одну з «найживописніших» сторінок в історії малярства — голландський натюрморт.

Інші відеокурси лекторки Наталії Романової:
«Історя класчиного мистецтва»
«Музеї Європи»
«Мистецтво відродження»
«Історія шедеврів»
«Боги та герої»