Культурний Проект | Журнал

Знай своїх: 3 твори 3 українських художників

Топ
Ми продовжуємо наш мініекскурс в історію українського актуального мистецтва. У першому випуску розповіли про 3 художниць, за творчістю яких варто слідкувати. Сьогодні — коротко про зіркових чоловіків-художників.

Детальніше про явище українського актуального мистецтва як сферу сучасної думки ви зможете дізнатись на онлайн-курсі Тетяни Кочубінської «Сучасне мистецтво України», який розпочнеться в «Культурному Проекті» у понеділок 22 лютого.

Олександр Гнилицький: живописець, медіахудожник

Один з тих художників, які щоразу перед чистим полотном запитують себе: «навіщо і кому це потрібно?» «Пошук сюжетів пов’язаний для художника, перш за все, з пошуком внутрішнього дозволу зайнятись живописом:
— Предметик, предметик, можна я тебе намалюю?
— А навіщо, я некрасивий.
— Ні, ти сам не знаєш, який ти красивий і потрібний» — писав Гнилицький в тексті до однієї своєї виставки. Також він вважав, що картина має бути просто красивою — як блондинка, але вона, як справжня блондинка, «вічно страждає проблемою бути не тільки красивою, але ще й розумною». І йому вдавалось знаходити цю золоту середину між «красивим» попартом та «розумним» концептуалізмом.


Олександр Гнилицький. Сантехніка. Живопис. 104х136 см. 2008

Для сучасного художника, який досліджує життя у всіх його тривіальних проявах, приводом для створення роботи може стати будь що: біжутерія на столі, змішувач води, на поверхні якого відображаються люди, лікарняна тумба, відображення кімнати у дзеркалі — ті дрібниці, в яких, насправді, найбільше життя і тих моментів, які назавжди фіксує наша пам’ять. Патьоки, наче це акварелі, особливе світло, змішування методики попарту і реалізму гіпнотизують погляд глядача. Живопис Гнилицького фотограф Сергій Братков назвав «свіжим подихом» в українському мистецтві.

2009 року картини Гнилицького потрапили на дві «етапні» виставки — «Українська Нова хвиля. Мистецтво другої половини 1980-х початку 1990-х років» у Національному художньому музеї України та «Рудий ліс» у PinchukArtCentre. Перша перегорнула сторінку 90-х і музеєфікувала те, що потрібно було відділити від процесу актуального. Виставка в центрі Пінчука також увійде в історію: саме тут ми прощались з Олександром Гнилицьким — художником, на картинах якого зчитується уся наша картина світу 90-х.

Картина має бути просто красивою — як блондинка, але вона, як справжня блондинка, «вічно страждає проблемою бути не тільки красивою, але ще й розумною»

Довідка:
Народився в Харкові в 1961 році. Закінчив Харківське державне художнє училище і Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури. Наприкінці 1980-х був активним учасником київського артсквоту «Паризька Комуна». Один із лідерів революційної течії українського сучасного мистецтва, т. зв. «Нової хвилі» (1990-ті рр). Працював у живописних жанрах трансавангарду та гіперреалізму. У 1996 році разом із художницею Лесею Заяць заснував громадську організацію та мистецьке угруповання «Інституція нестабільних думок», в межах якої «освоював» нові для українського мистецтва медіа — відео, інсталяцію, перформанс тощо. Представляв Україну на 52-й Венеціанській Бієнале. В 2011 році з нагоди 50-річчя з дня народження Олександра Гнилицького Національний художній музей України присвятив художнику меморіальну виставку — «Гнилицький. Cadavre exquis».

Борис Михайлов: художник, фотограф

Один з найпровокативніших та найвідоміших у світі фотографів пострадянського простору. Саме радянська реальність пронизує його фотографічний світ і завдяки його творам світ дізнався про те, яким було життя у «совку». У 1970-х, працюючи інженером на заводі, знімав соціальні сюжети та оголену натуру, за що його і звільнили. Винайшов власну методу колажування — «бутерброди» (накладання двох кадрів один на один), в якій працював близько 15 років. Завдяки Михайлову в мистецтвознавстві з’явився термін «харківська школа фотографії». В кінці 90-х переїхав до Берліну, де швидко став відомим і важливим митцем — коли Михайлову виповнилось 70-ть, його удостоїли звання академіка візуальних мистецтв Німеччини.


Борис Михайлов. Fotozeit Salzau III. 1997/ art4.ru

Борис Михайлов — майстер фотосерій, адже, на його думку, саме серії, а не окрема світлина, дають відчуття справжнього життя. «Найважливіше — знайти ту реальність, яка зараз важлива. Вона страшна, так… Років десять я максимально займався реальністю, шукав відповідь на запитання — от що вона таке? що мене оточує? що в даний момент відбувається тут?» — розповідав Михайлов в інтерв'ю. Так, останні років 20-ть фотографічні напрямки на першому місці у мистецтві. В епоху комп'ютера і цифри ключовим є пошук «реальності» та «правдивого зображення», але ми прийшли до того, що правд виявилось багато і комп'ютер може їх змінювати. Михайлов продовжує шукати кадри, в яких мистецтво фотографії відповідає реальності і вловлювати те відчуття, яке ми отримуємо від місця і людей і нашої взаємодії з ними.

Років десять я максимально займався реальністю, шукав відповідь на запитання — от що вона таке?

Довідка:
Народився у 1938 року в Харкові. Закінчив Московське вище художньо-промислове училище імені Строганова. Єдиний українець, вшанований премією Фонду Хассельблад (Швеція) — «нобелівською премією у світі фотомистецтва», яку отримав у 2000 році; в 2012-му став лауреатом міжнародної фотопремії «Спектрум» (Німеччина). Альбом Михайлова «Незакінчена дисертація» (1998) входить до десятки найкращих фотокниг сучасності. Борис Михайлов — запрошений професор Гарвардського університету (США), Член Академії Візуальних Мистецтв у Берліні з 2008-го. Був у складі 8 художників, які представляли Україну на 52-й Бієнале у Венеції, також представляв нашу країну на 53-й та 54-й Венеційській Бієнале. У 2011 році персональна виставка Михайлова — «Історія хвороби» — відбулася у Музеї сучасного мистецтва Нью-Йорка (МоМА). Його твори — в колекції PinchukArtCenter (Київ), Музеї Метрополітена (Нью-Йорк), Музеї сучасного мистецтва Нью-Йорка, Пінакотеці Модерна (Мюнхен), Музеї Вікторії та Альберта (Лондон).

Сергій Братков: художник, фотограф, перформер

Сергій Братков — вагома фігура світового мистецтва, і не тільки у фотографії: з пострадянського простору ретроспективи за кордоном були тільки в Кабакова та у Браткова. Його називають жорстким та ексцентричним портретистом нашої реальності. Але в його роботах завжди присутній гумор та іронія. У 1980-х почав експериментувати зі зйомкою, робити колажі та об’єкти. З 1988 до 1993 року був у складі групи художників «Літера А»: писав напівфігуративний живопис, виставлявся в групових виставках в Україні та Німеччині. У 90-х був у складі «Групи швидкого реагування» спільно з Борисом Михайловим, Вікторією Михайловою та Сергієм Солонським — створювали провокативні акції, перформанси та проводили виставки.


Сергій Братков. «УЕХАТЬ ЗАБЫТЬ». 2013. 140 х 272 см/ vladey.net

У своїх творах досліджує соціальну реальність, проблеми суспільства, а також фіксує «народний кітч — безглуздий колаж повсякдення, характерний для всього пострадянського суспільства». Переконаний, що кожен художник, кожен раз, кожною своєю виставкою повинен підтверджувати, що він зробив щось нове і що мистецтво завжди повинно бути пам’ятником свого часу.

Народний кітч — безглуздий колаж повсякдення, характерний для всього пострадянського суспільства

Довідка:
Народився у Харкові в 1960 році. Там закінчив Художню школу ім. Рєпіна та Політехнічну академію. Учасник багатьох престижних міжнародних виставок — його експерименти з межами дозволеного завжди викликають інтригу. Неодноразово був учасником Венеційських бієнале (2003, 2005, 2007), Сан-Паулу (2002), Маніфести (2004). У 2008 році пройшла його ретроспективна выставка в Winterthur Fotomuseum (Швейцария). Єдиний наш художник, у якого пройшли виставки у трьох світових музеях і єдиний український художник, представлений в коллекції Фонда Франсуа Піно. Працює в техніці фото, відео, скульптури та перформансу.


Детальніше про курс «Сучасне мистецтво України», який розпочнеться 22 лютого, читайте за цим посиланням.

Також вас може зацікавити відеолекція Тетяни Кочубінської «Історія сучасного мистецтва за 120 хвилин».

Головна світлина: Олександр Гнилицький. Банки. Живопис. 2007. 150х180