Культурний Проект | Журнал

Ковідреальність: Наталія Романова про союз живопису і медицини. Ч.2

Пряма мова
Всесвіт складається з історій, а не з атомів — написала якось американська поетеса Мюріел Ракейзер і ми готові підписатись під її словами як під девізом нашого століття. Історіями наповнене все, що нас оточує, як і ми самі. Головне — вміти їх читати або ж знати, до кого звернутись, аби їх витягли з глибини картин, книжок, етеру в широкому його значенні і захоплююче переповісти.

В контексті нової ковідреальності ми розпитали мистецтвознавицю та лекторку «Культурного Проекту» Наталію Романову, напередодні старту її офлайн-курсу «Історія живопису», як живопис перетинався впродовж свого розвитку із медициною та лікарями, і як це виглядало візуально.

Публікуємо матеріал у вигляді прямої мови авторки, у двох частинах. У першій, з якою можна ознайомитись за цим посиланням, мова йшла про митців Античності, Середніх віків, Відродження та бароко.


Іван Крамськой. «Микола Некрасов в період “Останніх пісень”». 1877-1878 роки. 105х89 см. Москва, Державна Третьяковська галерея

Некрасов в період «Останніх пісень» постає перед глядачем прикладом творчості, яка хоче протистояти небесному вироку, оскаржити який, на жаль, неможливо, але бореться з ним, наче старозавітний Яків з янголом.


Пітер Брейгель Старший. «Каліки». 1568, Дерево, олія. 18х21 см. Париж, Лувр

Чи не менше Рембрандта надихав у таких випадках і Брейгель, а трагічна історія ХХ століття підкидала приклади у такій кількості, яку навіть не варто порівнювати з обсягами пігулок і лікарських відварів. В організми суспільств вони вже не вливалися по ложці, їх не приймали час від часу, а раз так  звикання або смерть від передозування. «А лагер, ком а лагер», — ось так моторошно жартували на Соловках; «Смерть найтихіша... мирна християнська смерть, безболісна і непосоромлена», як писала Людмила Улицька  найбільш «медична» з усіх сучасних письменниць —«стала розкішшю, для більшості майже неможливою».


Юрій Піменов, «Інваліди війни», 1926, Санкт-Петербург, Державний Російський музей

«Сліпі» Брейгеля надихнули Анатоля Петрицького («Інваліди»), Юрія Піменова («Інваліди війни»), частково і Миколу Дормидонтова («Музиканти», обидві останні картини до недавнього часу зберігались у запасниках, як «формалістичні»). Ритм фігур на першому плані в «Музикантах», для якого був потрібний безногий хлопчик на милицях, вийшов таким безбожно красивим, що співчуття з відстороненим естетським замилуванням змішується в процесі споглядання картини в абсолютно рівних дозах.


Анатоль Петрицький. «Інваліди». 1924. Київ, Колекція NAMU

У свій час авангард, як мистецтво революційне, у нас вельми заохочувалось, а той, кого заохочують, часто поводить себе безцеремонно. Що казати, якщо навіть Блок, приречений, за півроку до смерті в листі Маяковському писав: «Я не менше за Вас ненавиджу Ермітаж ...», але сучасні дослідники авангарду про це згадувати не люблять. Після квітневої постанови ЦК ВКП(б) 1930 року «Про перебудову літературно-художніх організацій» поховати довелось вже всі формальні пошуки, і зробили це швидко, «без відспівування».


Микола Дормидонтов. «Вуличні музиканти». 1931-1934

Подальша модель, яка дожила майже до кінця соціалізму  «в здоровому тілі здоровий дух» і «будь оптимістом, що б не відбувалося» — замилювала теми, які давним-давно освоїло гуманістичне мистецтво. Хвороби й та ж сама смерть продовжували йти своїм сумним шляхом і навіть частіше, ніж зазвичай, могли зачепити будь-кого.


Михайло Нестеров. Портрет хірурга С. Юдіна. 1933. 99х80 см. Полотно, олія. Санкт-Петербург, Державний Російський музей

Друга світова війна і часи після неї знову підняли це питання і з урахуванням нової офіційної ідеології знайшовся вихід: з’явилась небачена до того кількість зображень медиків, і багато з них виконані просто блискуче. Примітно, що писали та ліпили портрети, звісно ж, з відомих лікарів (Нестеров  Юдіна, Мухіна  Бурденко, Зноба  Комісаренко), але почали з’являтись у жанрі й нетитуловані, але такі вкрай необхідні медичні сестрички (Асхат Сафаргалін, Михайло Божій).


Тетяна Яблонська. «Застудилась». Живопис. 1953

Здорові тіло і дух, оптимізм, якщо його не нав'язують тобі під дулом пістолету (чи навіть просто  не нав'язують)  речі доволі непогані. А що може вселяти більший оптимізм, аніж вигляд того, хто одужує, тим паче дитини? Так у Тетяни Яблонської  майстрині чудової і в звичному значенні слова, і в тому, який в нього вкладав знайомий нам персонаж із роману Гаррієт Бічер-Стоу  народився задум картини «Застудилась». Зворушливість задуму художниці в тім, що дівчинка одужує, граючись в лікарку («Айболить» тоді не тільки всі читали, а й знали навіть напам'ять)  вона лікує свої іграшки.


Михайло Божій. «Медсестра». 1955

Приблизно в той самий час, коли була написана картина, лікарі почали колекціонувати мистецтво, але причиною були вже не ті обставини, що у випадку з Медічі. Тут, потрібно визнати, Сталін був правий: з хорошим лікарем завжди знайдуть як і чим розрахуватись. І міркування Улицької  аж ніяк не сталінські  йдуть тут в унісон: в одного з головних героїв її роману «Казус Кукоцького», лікаря в енному поколінні, назбиралося чимало творів мистецтва  «Павло Олексійович, давши колись лікарську клятву, у допомозі нікому не відмовляв; оплати не вимагав, але за традицією священиків і докторів від подарунків не відмовлявся».


Теодор Жеріко. «Портрет божевільної». 1822. Полотно, олія. 77х65 см. Ліон, Museum of Fine Arts of Lyon

У світовій колекції зображень хворих  не завжди красивих, але часто прекрасних (тут відмінність між двома поняттями особливо виразна)  особливе місце займають божевільні. Що називається, «не дай мне Бог сойти с ума, уж лучше посох и сума…». Не будемо торкатися ані творчості душевнохворих, яка часто вражає, ані творів тих, хто, за висловом Сергія Аверинцева, «болел святым безумием поэта» і лишень нагадаємо про блискучі портрети божевільних, написаних Жеріко.


Теодор Жеріко. «Божевільний, який уявляє себе полководцем». 1822, 65×86 см. Полотно, олія. Вінтертур, Колекція доктора Оскара Рейнхарта

Про радянську психіатрію багато поганого сказано і без нас, тому не для протиставлення, а в доповнення хочеться сказати хороше. Говоримо про це ще й тому, що в кінці розповіді мова піде про те ж, що й на початку  про зв'язок (містичний, якщо хочете) медицини з мистецтвом.


Теодор Жеріко. «Божевільний. Клептоман». 1822. Гент, Museum of Fine Arts

Відомого одеського психіатра Євгенія Свідзінського під час Великої Вітчизняної війни від смертельного поранення врятував томик Мандельштама. Він служив тоді в військово-польовому шпиталі і завжди носив його в нагрудній кишені  в ньому уламок і застряг. У цього доктора лікувалися, вірніше сказати  з ним консультувались, багато творчих і відомих людей. До недавнього часу психоаналітики у нас в списках професій не значились, а межа між психіатром і психотерапевтом в нашій уяві досі розмита. Не будемо навіть намагатися розкрити лікарські таємниці Свідзінського і шукати зображення його пацієнтів  досить портрета самого лікаря, написаного художницею Галиною Мещеряковою.


Так, між художньою творчістю і медициною є давній і не завжди прочитуваний зв'язок. Як сказав один професор — «немає межі між істинною наукою і творчими дослідами художника». І лікаря і митця формує особливе бачення життя і ставлення до людей. Більше того, робота лікаря і живописця багато в чому схожі — як стверджував видатний доктор Сергій Юдін, якого ми вже згадували, лікар повинен володіти «...здатністю відрізняти найменші нюанси кольорів і відтінків, як у найталановитіших художників».


Нагадуємо, офлайн-курс «Історія живопису» Наталії Романової розпочнеться 10 листопада, подробиці читайте за цим посиланням. Також вас може зацікавити стаття культурологині Лариси Осадчої про те, як розвиток цивілізації впливає на людські цінності, як це відображається у мистецтві та чому у ХХІ столітті неможливо визначити один єдиний ідеал.

Інші відеокурси лекторки Наталії Романової:
«Мистецтво відродження»
«Історія шедеврів»
«Боги та герої »

Головна світлина: Лос Балбасес. «Сон жезлоносця: святі Козьма і Даміан зцілюють, виконуючи пересадку ноги». Полотно, олія. 1495