Культурний Проект | Журнал

6 тез про те, як дивитись та розуміти балет

Топ
Дослідниця балету та критик The Wall Street Journal Лора Джейкобс у своїй книзі «Небесні створіння. Як дивитись та розуміти балет» поділилась одним важливим спостереженням: у сприйнятті балету важливо поєднати «споглядання» та «мислення». Наш погляд на танець повинен бути формою мислення. Артисти балету досягають неймовірної координації рухів, а глядачі в залі, відповідно, повинні досягти блискучої координації фокусування. Тобто, танець розгортається і на сцені, і в залі.

Так працює мистецтво: ми бачимо балет через свою призму, додаємо в танець свої сенси, емоції, настрої. Не виключено, що саме тому ніхто не може привласнити балет, і саме тому він у всі часи продовжуватиме нас дивувати. Разом з головною редакторкою Balletristic та лекторкою «Культурного проекту» Поліною Булат коротко розповідаємо чому балет досі популярний та чому в нього варто закохатись.

1. Звідки з’явився балет або як король почав танцювати і що з того вийшло

Першою балетною виставою вважається «Комедійний балет королеви», який поставив італієць Бальтазар де Божуайє на честь весілля Маргарити Лотаргінської, сестри королеви Франції в 1581 році. Вистава на міфологічний сюжет тривала 5,5 годин (!), в ній були пантоміми, декламації і тільки потім — танці, в яких були задіяні навіть придворні. Балет як повноцінна форма мистецтва, з власною універсальною методологією, почав розвиватися у Франції з другої половини XVII сторіччя.

В 1661 році французький король Людовік XIV, який сам був чудовим танцівником, заснував Королівську академію танцю. Її Рада складась з 13 майстрів, які розробляли принципи, термінологію та методику викладання. Проте балет до останньої чверті XVIII сторіччя не був самостійним жанром, а лише доповнював опери та комедії. Ситуацію похитнув танцівник, хореограф і теоретик танцю Жан-Жорж Новерр, який вбачав у балеті риси справжнього мистецтва та потенціал втілювати драматичні сюжети.


2. Як правильно дивитися балет або чому сюжет не такий важливий

В класичних виставах все найцікавіше відбувається в самому центрі сцени. А все найважливіше — наприклад, соло прима-балерини — підкреслюється музикою та розташуванням кордебалету. Дивлячись класичну виставу, варто пам’ятати, що сюжет — не головне. Історія про зачарованих принцес, піратів, привидів — частіше привід до танців, аби продемонструвати фантазію хореографа та сили трупи. Маріус Петіпа, режисер, який створив купу шедеврів, що зараз вважаються класикою, легко підлаштовувався під таланти та бажання конкретної солістки, а також досить вільно обходився з музикою, навіть Чайковського. Найважливішою була придатність партитури до танцю: Петіпа надавав композиторам чіткі інструкції — скільки тактів, в якій тональності потрібні для кожної сцени балету.

В класичних балетах часто є сцени, де герою щось сниться, або він стикається з потойбічним світом. Цей прийом породив термін «білий балет», бо танцівниці в такі моменти зазвичай одягнені в білі костюми та танцюють на пуантах. Костюм, як і чиста класична техніка танцю, підкреслюють відстороненість та недосяжність примарних істот. «Білий балет» з’явився в епоху романтизму, аби підкреслити контраст між буденністю та мріями героя про ілюзорний ідеал. Пізніше його використовували, аби продемонструвати віртуозність солістів та красу академічного танцю.

3. Як зрозуміти, що це хороший балет, якщо ти просто глядач

Академічна балетна техніка — це геометрія людського тіла. Якщо танцівник недостатньо володіє технікою, не відчуває позу, не може побудувати лінію, втримати вісь та вибивається з ансамблю, це одразу кидається в око. Адже геометрія порушується. Також важлива «музичність» — тобто, здатність танцювати чітко в музику, підкреслювати її акценти та навіть передавати настрій рухами. Сучасний балет, а тим більше танець, не завжди потребує «відтанцьовування» музики, але в класичному балеті — це необхідність. Музика для класичного танцівника — часто ключ до образу. Від якості цієї взаємодії, а також від взаємодії з іншими учасниками вистави складається враження: чи артист виконує роль, чи механічно відтворює хореографічну схему.


4. Які вистави має подивитися людина, аби познайомитись з балетом

Немає однієї відповіді, що саме має дивитись глядач, аби познайомитись з балетом. У кожної людини свій смак та цілі, заради яких вона й дивиться балетні постановки. Проте можна почати з класичного репертуару, який насичений різними танцювальними формами. В одній виставі можна побачити й побутові, й характерні танці, чисту класичну техніку, пантоміму. Новачкам точно сподобається комедійний, насичений віртуозними прийомами «Дон Кіхот» або лірична «Баядерка». Потім можна перейти до гігантів Чайковского — «Сплячої красуні», «Лебединого озера». «Лускунчик» зазвичай подобається всім, адже він — про знайомі та улюблені всіма речі, там багато ігрових моментів.

5. Коли балет став таким, яким ми його знаємо, і як на це вплинули революції

Балети початку та середини XIX-го сторіччя потрапляють під категорію романтичних. Саме тоді почали з’являтися пуанти, перші версії пачок, а жінка стала головною зіркою вистави. Сюжети — переважно емоційні, про оманливі ілюзіі, як у «Жізелі», «Сильфіді», «Коппелії».

Епоха Маріуса Петіпа вважається періодом розквіту класичного балету. Академічна техніка за його часів зазнала розквіту й стала головною принадою вистави. Балерина перестала втілювати образ недосяжної примари й стала впевненою віртуозкою, здатною робити фуете та балансувати на пуантах. Самі вистави перетворилися на масштабні феєрії, де важливою була не структура сюжету, а структура танцювального ансамблю.


На початку XX сторіччя в балеті все перестало бути однозначним. Звільнення та смерть Маріуса Петіпа, початок розвитку сучасного танцю та гастролі Айседори Дункан в Росію, антреприза Дягілєва, революція, врешті решт. XX сторіччя перевернуло світ догори дригом, і, звісно, це відобразилося на мистецтві. Балет поступово переставав обслуговувати інтереси та смаки монархів. Академічна техніка менше затискалася в рамки, як і структура балетної вистави. Хореографи підпорядковували танець живопису, музиці, драмі, брали елементи зі спорту.

Близько 30-х років Джордж Баланчін остаточно сформував стиль, який визначили терміном «неокласика». В центрі уваги — сам танець, очищений від сюжету, образів, декорацій та яскравих костюмів, і симфонічна музика, інколи взагалі не призначена для танцю. Баланчін пришвидшив та осучаснив академічний танець. Він допускав «загорнуті» стегна та стопи, дав більше свободи рукам, тазу, приділив багато уваги дрібній техніці ніг. Неокласичний танець — це потік, яким керує музика.

6. Який він — сучасний балет

Сучасний балет — це більше про форму вистави, аніж про конкретну техніку, адже стилі розвиваються та дедалі більше й сміливіше доповнюють один одного. Це й вільна пластика, що переважно базується на класиці, але не відтворює достеменно її словник, й психологічне напруження, й оригінальні сюжети (інколи — авторський погляд на класичні лібрето, як у Моріса Бежара, Матса Ека чи Метью Борна), сценографія. Дія може відбуватися в будь-якому куті сцени та не обов’язково обличчям до глядача.

Балет розвивається разом із часом. Тому, коли ви збираєтеся на конкретну виставу, добре хоча б приблизно знати контекст епохи, в яку вона була створена. Тоді ви розумітимете, на що звертати увагу в першу чергу: на віртуозність техніки, архітектурну побудову композиції, драматургію, акторську та пластичну виразність, музичність тощо. Форма вистави — чи то трьохактна феєрія, чи абстракція на півгодини — не викликатиме подиву, й можна буде, нарешті, забути про правила та просто насолодитися новим досвідом.

Фото: shutterstock.com