Історія живопису: як фарба стає образом

1 лекція

Перші фарби

Візьмемо популярний парадокс про яйце і квочку та перенесемо цей одвічний диспут про те, «хто був першим?» на мистецтво. Питання, над яким давно сушать голови, полягає у тому, чим є перші намальовані образи – живописом чи графікою? Під час вступної лекції пропонуємо розглянути найдавніші наскальні сцени та поговорити про витоки візуального образу. Також ми спробуємо визначити характерні риси живописних творів та їх відмінності від графічних, хоча це не завжди можливо. Тож фіналом розмови буде розгляд картин, що виходять за межі чітких орієнтирів та «відмовляються» бути означеними як виключно живописні або графічні.

2 лекція

Замість полотна: живопис Давнього світу

Ми звикли сприймати картини у вигляді розфарбованого прямокутника, що висить на стіні. Однак і сама стіна може бути картиною. Митці Давнього світу не обмежували себе у фантазії: основою для зображення окрім вже згаданих стін їм також слугували папірусові сувої, керамічні вази й дерев’яні або теракотові плакетки. Упродовж лекції ми розглянемо твори живопису Давнього Єгипту, Греції та Риму, що супроводжували людей під час святкових і погребальних церемоній, слугували оздобою повсякдення, а деякі з них призначалися геть не для очей живих. Головні герої розмови: фрески гробниці Небамуна, старогрецькі пінаки та розписний посуд, і, звісно, давньоримські стінописи чотирьох помпейських стилів.

3 лекція

Данте Аліг'єрі. «Божественна комедія»: мандрівка вглиб себе

У багатьох міфах про створення світу історія починається зі світла. У Середньовіччі поняття світла, краси та добра були нерозривними на противагу темряві, потворності і злу. Закономірно, що образи божественного, і відповідно, досконалого, визначалися блиском, світністю та яскравістю. Тож під час лекції мова піде про зв’язок між матеріалом, світлом і аурою, зосереджених в іконах, мозаїках та вітражах. Як золочення творів мистецтва поєднувало естетичні та теологічні прагнення, які композиційні та художні особливості притаманні означеним видам мистецтва, чому саме вони були обрані як найкращі для візуалізації священного – у фокусі нашої уваги.

4 лекція

Час і місце: просторові експерименти майстрів доби Відродження

Вікно у світ, що на очах змінюється й трансформується – ось чим є картина доби Відродження, що замінила ієратичні образи ікон. Художники поміщали історичних та біблійних персонажів у знайомі італійські краєвиди, одягали в тогочасні шати, поєднували в одній сцені героїв різних епох та вимірів. Архітектурі та пейзажу надавали все більш реалістичних трактувань, а тіла людей відтворювали з усіма анатомічними подробицями. Місце і час в картинах Ренесансу конкретизувалися, а історія – оживала. Від Джотто до Мікеланджело дослідимо картини італійських митців у зв’язку із глибиною, емоційністю та інтеграцією форм, що позначили вершину художньої інновації.

5 лекція

Олійний живопис та північне мистецтво

Британський художник Девід Гокні у документальному фільмі «Таємне знання» досліджує, чому на межі 14–15 століть митці почали створювати настільки реалістичні зображення. Він доходить висновку, що використання оптичних приладів, зокрема дзеркал, допомагало художникам імітувати реальність із точним відтворенням перспективи та світлотіні. Додаймо, що це стало можливим і завдяки майстерному оволодінню технікою олійного живопису. Майстерність в ілюзіонізмі та майже клінічна деталізація предметів яскраво ілюструють віртуозність північних авторів. Утім, попри цю надзвичайну об’єктивність, їх картини, мабуть, найбільш примітні своєю чистою вигадкою. Написи на творах імітують різьблені або нанесені літери, статуетки в техніці гризайль уподібнюються справжнім скульптурам, а намальовані дзеркала відбивають події, насправді невидимі глядачеві. У цьому вся магія північного мистецтва – уявна реальність на картинах Яна ван Ейка, Петруса Крістуса, Рогіра ван дер Вейдена та інших постане під час лекції в усій красі своєї технічної точності.

6 лекція

Бароко і класицизм – антагоністи 17 століття

Емоційна інтенсивність і драматизм проти стриманої гармонії та пропорційності. Бароко і класицизм – стилі, породжені одним часом, але протилежні за своєю сутністю. Бароко – мистецтво афектів, картини якого нагадують «стоп-кадри» театральних вистав: вони вимагають реакції й ніби «кидаються на вас з п’єдесталу». Класицизм, навпаки, менш зосереджений на емоційному впливі й більше – на інтелектуальній залученості та естетичній чистоті. Слідом за прибічниками античності бароко було окреслене як протилежне класиці: через тактильне, майже тілесне відтворення видимого світу його називали мистецтвом становлення, а не буття, зверненим передусім до емоцій, а не до інтелекту. Його звинувачували в надмірності, театральності й маніпуляції, тоді як класицизм проголошували мовою порядку, розуму й художньої чистоти. Але чи дійсно ця опозиція така однозначна? І чи не приховує класицистична стриманість власних форм впливу? Під час лекції ми подивимось на твори Караваджо, Рубенса та Пуссена під іншим кутом і, продовжуючи ці дебати, звернемося до суперечок між Андреа Саккі та П’єтро да Кортоною.

7 лекція

Подібність у живописі 18 століття: портрет людини, портрет міста, портрет епохи.

Художники 18 століття стали свідками двох визначальних віх в європейській історії – Просвітництва та Французької революції. В обох випадках всезагальним кумиром і взірцем для наслідування став Париж. Франція диктувала моду на все: від декору віял до пасторальних сцен у живописі. І хоча придворна культура Версалю здавалася легкою, декоративною й навіть несерйозною, саме у Франції сформувалося коло мислителів-просвітників, і саме там мистецтво портрета – як духу часу й обличчя соціальних змін – набуло особливого значення. Художники 18 століття залишили у спадок численні образи відомих осіб, «фотографії» міст, за якими й сьогодні можна орієнтуватися у Венеції чи Лондоні, й задокументували епоху в усіх її протиріччях: від манірних аристократів до задумливих філософів, від радісних балів до гуркоту революційних гармат, від томних любовних сцен до уїдливих карикатур. Шурхіт шовків, флірт, крик і стогін; рожевий і криваво-червоний; піна хвиль і міські вулички – кольори й звуки, відтворені в картинах Ватто, Буше, Гоґарта, Гейнсборо, Жака-Луї Давида, Каналетто та Беллотто.

8 лекція

19 століття: від романтизму до постімпресіонізму

Ніколи ще мистецтво не змінювалося настільки швидко, як у 19 столітті. Впорядкований неокласицизм і поривчастий романтизм у середині століття мусили поступитися місцем реалізму, зосередженому на повсякденні. Далі зміни відбувалися ще стрімкіше, а мистецьких напрямів і рухів ставало дедалі більше: світлоорієнтований імпресіонізм, експресивний постімпресіонізм, символізм і ар-нуво відображали індустріалізацію, урбанізацію та карколомні суспільні зрушення. Художники 19 століття досліджували особисті сфери інтересів, нові способи бачення й зображення сучасного світу. Живопис змінювався стрімголов: менш ніж за сто років він пройшов шлях від історичних композицій у стилі «старих майстрів» до світанку модернізму. Лекцію буде побудовано не навколо окремих постатей, а через аналіз картин, на прикладі яких ми простежимо зміну художніх підходів і зображальних принципів.

9 лекція

Новації та експерименти: як модерністи змінили живопис

Величезні зрушення в напрямку художньої свободи, що відбулися в останні десятиліття 19 століття, заклали основи мистецтва 20 століття і впливають на його розвиток донині. Навіть сьогодні експерименти та витівки художників минулого століття приголомшують своєю сміливістю. Митці 20 століття порушували всі правила – руйнували перспективу, відкидали анатомію, вигадували шокуючі форми й навіть переосмислювали саме поняття «мистецтва». Ці творчі потрясіння не лише вражали око, а й відображали складність реальності, позначеної світовими війнами, стрімким технологічним прогресом і зміною суспільних цінностей. Вони досліджували неоднозначність людського сприйняття та пропонували нові інтерпретації й ключі до розуміння світу. Під час розмови звернемося до живопису Еґона Шиле, Анрі Матісса, Жоржа Брака, Пабло Пікассо, Соні Делоне, Михайло Бойчука, Давида Бурлюка, Джорджії О’Кіф і Фріди Кало.

10 лекція

Після великих ідей: живопис другої половини 20 – 21 століть

Мистецтво другої половини 20 століття розвивалося під впливом постмодерної філософії та нищівно критикувало великі ідеї утопічного модернізму. Концептуалізм разом з поп-артом та мінімалізмом очолили мистецький хіт-парад і продовжують впливати на мистецькі практики сучасних авторів. Логічним і закономірним постає запитання: «Що далі?» Як має розвиватися мистецтво, що, здається, вже спробувало все? А надто – живопис, найдавніша з мистецьких технік і форм візуального вираження. Нині, коли домінують екрани та цифрові зображення, художник, обираючи живопис, провокує замислитися про фізичність фарби на полотні, присутність автора в майстерні та наше становище як глядачів, що стоять перед твором. Чи є живопис актом спротиву цифровізації, чи, навпаки, невід’ємною частиною віртуального, тобто вигаданого світу? Спробуємо з’ясувати під час лекції.