Памʼять може бути дуже різною: індивідуальною і колективною, усвідомленою і абстрагованою від суті. Сьогодні, під час війни, наймасштабнішої у Європі і найбільш задокументованої за всі часи, існує велика спокуса загубити важливі голоси у гегемонії наративу.
Про те, як уникнути спрощення сенсів, про мистецтво у війну і практики памʼятання, ми говорили у новому випуску подкасту «Політ над буденністю» з Галиною Глебою – історикинею мистецтва, дослідницею візуальної культури й фотографії, кураторкою виставкових та освітніх проєктів.
Також Галина – співзасновниця The Wartime Art Archive і на практиці досліджує те, як мають працювати архіви воєнного часу. У розмові йшлося про таке:
чому хвилина мовчання сьогодні – вдала практика вшанування памʼяті, а радянський звичай водити школярів до памʼятників солдатам – не працював;
як війна зробила мистецтво ближчим і зрозумілішим суспільству, і як щоденники початку війни стали поширеним мистецьким актом;
у чому різниця «гарячої» і «холодної» меморіалізації, і в чому ризики переходу з однієї стадії в іншу;
що спільного і відмінного у досвіді нашої війни та балканських воєн.
Зрештою, уся ця розмова – про те, як нам бути з усією нашою памʼяттю, скорботою, пережитим досвідом, і як не потонути у ньому та не збайдужіти.
