Режисера Паоло Соррентіно мало не офіційно називають головною надією сучасного італійського кінематографу. Цього року йому виповнюється 51 рік, на його рахунку 20 картин, з них 7 — повнометражних. Більше за кіно він любить літературу та футбол, і вдома ніколи не думає про роботу.
Соррентіно — автор картини «Дивовижний» (приз журі Каннського кінофесту), «Велика краса» («Оскар», «Золотий глобус» і BAFTA в номінації «Кращий фільм іноземною мовою»), «Молодість» (визнана Європейською кіноакадемією кращим фільмом Європи 2015-го, а Соррентіно названо кращим європейським режисером) та серіалів «Молодий Папа» і «Новий Папа». Критики називають його «генієм чистої краси», адже мало хто із сучасних режисерів уміє так красиво намалювати епізод.
Але ще більше ми любимо Соррентіно за його феєричну еклектику. Він впевнено каже про себе — «Я є Італія», адже його манера увібрала живописність Відродження, відстороненість Антоніоні, урочистість Фелліні, патетику опери, глянцевий блиск кліпів, типажність комедії дель арте, а також фанатичну пристрасть італійців до телебачення і футболу. Характери його героїв відрізняються емоційною глибиною, а режисеру критики приписують звання послідовника самого Фелліні.
Яскравий дебют
Соррентіно народився в гірському районі Неаполя. В 17 років осиротів — батьки загинули в аварії. Навчався на економічному факультеті, але згодом закохався у кіно і з 90-х працює виключно у цій сфері. Працював помічником режисера, згодом захопися сценарною справою. У 1998 році спільно з Антоніо Капуано написав сценарій та зняв фільм «Порох Неаполя».
Вже в 2001 році Паоло Соррентіно представив свою першу повнометражну картину «Зайва людина» — драматичний твір з елементами комедії, який отримав «Срібну стрічку» за режисерський дебют на Венеційському кінофестивалі. У цьому фільмі Соррентіно знявся Тоні Сервілло — його улюблений актор, друг та земляк. І майже кожен із фільмів Соррентіно не обійшовся без Сервілло. У підборі команди, сценаристів та продюсерів Соррентіно не менш консервативний. Щодо музичного супроводу –– у його фільмах можно почути композиції Девіда Ленга, Арво Пярта, Леле Маркітеллі, Клода Дебюссі.
Мене називають екстравагантним, мої картини гротескними, а я просто прагну реалізму
Визнання
У 2004 році за власним сценарієм Соррентіно зняв мелодраму «Наслідки кохання», яку представив на Каннському кінофестивалі і отримав «Золоту пальмову гілку». На батьківщині у фільм просто закохались — кінокартина отримала 5 державних нагород «Давид ді Донателло». В 2005 році ця ж картина отримала Приз глядацьких симпатій Європейської кіноакадемії за кращу режисуру.
Наступного року Соррентіно представив драму «Друг сім’ї», яка також не залишилась без «Золотої пальмової гілки» у Каннах. Ну а далі на режисера чекало ще більше визнання, і серед аудиторії, яка цікавиться сучасним кіно складно знайти людину, яка не бачила «Велику красу», «Молодість» чи два сезони серіалу, присвяченого папі Римському. (До слова, над 3-м сезоном Соррентіно активно працює.)
Жодних упереджень
Після серіалу про папу журналісти замучили режисера запитанями про те, чи не боїться він зайти надто далеко, десакралізуючи символи, які ще є живими та важливими для мільйонів людей на планеті. Режисер щиро відповів, що жодних обмежень у нього немає, адже їх просто не може бути на території мистецтва: «Ніхто не намагається мене зупинити. Мені пощастило з продюсерами. Взагалі, процес йде інтуїтивно, не існує готового рецепту — кожного дня перечитую сценарій і запитую себе “а це не занадто?”. Але поки мені вдається утримувати баланс, як мені здається».
Для створення кіно тобі нічого не потрібно, крім поезії в твоїй голові
Але запитань ставало не менше, зокрема про оголену натуру, якої так багато в серіалі про Святий Престол. І Соррентіно, як справжній італієць, що виріс серед тілесних образів Відродження та бароко, пояснює, що оголене тіло є частиною життя, а його фільми — саме про життя. «Я не знаю, чому сучасна культура так боїться наготи. Людина може бути вдягнутою чи роздягнутою, це елементарно. І в моїх фільмах персонажі чи в одязі, чи без нього. Це стосується всіх без винятку. Якщо мені потрібна сексуальна сцена, то вона обов'язково буде. Я не буду себе цензурувати. Жодних упереджень! Мене називають екстравагантним, а мої картини гротескними, а я просто прагну реалізму. Знаєте, і папи іноді знімають одяг і залишаються оголеними. Як і будь-який чоловік чи жінка».
Настрій, інтонація, вік
Фільми Соррентіно цінують за неповторну інтонацію і вона, мабуть, важливіша за сюжет чи роботу з акторами. Йде вона з самого життя автора, для якого світ ніколи не перестає бути кумедним, і бажання жартувати над ним може тільки посилюватись, але не зникнути. Кажуть, що часом у Соррентіно буває депресивний стан, але він не заважає йому продуктивно працювати.
Хочеться думати, що Соррентіно писав Джепа Гамбарделлу із себе, адже усі його картини про прийняття життя і світу такими, якими вони є
Також він вважає, що це дуже неаполітанська риса — іронічне ставлення до життя, адже «саме іронія допомагає не дивитись в обличчя справжньому життю, яке є важким та складним». І, можливо, завдяки цій рисі режисер береться з легкістю за таку складну, але важливу тему як втрата часу і старість — саме про це «Велика краса», «Молодість» та «Молодий папа». Час йде, і в якийсь момент всім нам доведеться відійти. Але в цьому колообігу життя і проявляється краса та велич світу.
Кіно розкриває таємниці
Хто любить фільми Соррентіно, той чудово розуміє, що його як справжнього італійця цікавлять таємниці та їх розгадки. Більшість таїн в Італії пов’язані з політикою, мафією та церквою — звідти і більшість соррентінівських сюжетів. Але кінематограф вчить, перш за все, створювати власний світ, адже саме в ньому буде жити сформульована режисером правда. І саме завдяки авторському світові ця правда набуває особливої краси та звучання. «Ти можеш створити фільм не знаючи, як знімається кіно. Щоб написати музику, потрібно навчитись грати на музичному інструменті. Для створення кіно тобі нічого не потрібно, крім поезії в твоїй голові. І якщо ти знаєш, як перекласти цю поезію на мову зображення, ти можеш знімати кіно» — ось розгадка самого кінематографу від Паоло Соррентіно.
Як зіпсувати вечірку
«Я не просто хотів ходити по вечірках. Я хотів мати владу зіпсувати будь-яке свято», — каже 65-річний Джеп Гамбарделла, головний герой фільму «Велика краса». Враховуючи, що мешкає Джеп з видом на Колізей, його бажання виповнилось. Він письменник, який за своє життя написав лише одну книгу. Що тут ще напишеш, якщо є Рим? Все сказано і створено до нас. Тому Джеп легко може псувати свої власні вечірки, з яких він тікає в пошуках великої краси Риму і життя.
В одному з інтерв'ю Соррентіно сказав, що найцікавіше на вечірках для нього розпочинається у той момент, коли вони завершуються і приходить розчарування. І хочеться думати, що Соррентіно писав Джепа Гамбарделлу із себе, адже усі його картини про прийняття життя і світу такими, якими вони є — зітканими із безлічі життів, моментів, настроїв, захоплень і розчарувань, які самі по собі є неповторними та, звісно, красивими.
Книги
Фільми Соррентіно знає весь світ, однак у його творчості є ще одна сторона, менш відома — літературна. Соррентіно — автор роману, збірника оповідань та неймовірного сценарію-роману «Молодість», за яким і було знято однойменний фільм у 2015-му. Саме у текстовому форматі можна насолодитись вишуканим почуттям гумору Соррентіно та відчути його закоханість у велику красу життя: «Кіно втомлює. Ти керуєш людьми і величезними бюджетами. Справжня свобода приходить лише тоді, коли я сідаю писати книгу … І я пишу книги тому, що мені смішно від того, що я пишу, а мені подобається сміятись».
Марія Хрущак
Головна світлина: кадр із фільму «Молодість»