Озброївшись цим приводом, ми розпитали програмного директора «АртХаус Трафік» Іллю Дядика про те, які українські картини є найочікуванішими цього року і чому їх не варто пропустити у прокаті та у фестивальних програмах. Описи та поради Іллі публікуємо у вигляді прямої мови.
Ні для кого не секрет, що українське кіно переживає своє відродження. Попри всі перепони, з якими має справу наша кіноіндустрія, цей процес набирає обертів. В глобальному контексті головним викликом для нашої кіноіндустрії є, звісно ж, епідемія короновірусу, а в національному — це перманенті владні перипетії, що приводять то до скорочення бюджетів на культуру, то до банальних сварок за посади та сфери впливу.
За останні роки у нас вийшло декілька великих глядацьких фільмів, які зібрали дуже непогану касу в прокаті — мова йде про «Скажене весілля» та анімацію «Викрадена принцеса» — і кожен великий міжнародний кінофестиваль не обходиться без українських прем’єр («Додому», «Мої думки тихі», «Памфір»). Так, наш кінемотаграф вартий прискіпливої глядацької уваги і компліментів. І одразу зазначу, що це далеко не повний перелік картин, на які варто очікувати.
1 / «Атлантида» режисера Валентина Васяновича
На сьогодні у картини — премія секції Orizzonti за найкращий фільм на Венеційському кінофестивалі 2019-го, показ на кінофестивалі в Торонто, безліч інших нагород на фестивалях по всьому світу. Я палкий фанат робіт Валентина Васяновича. Ще в 2013 році, займаючись організацією Одеського кінофестивалю, ми відібрали до конкурсної програми його повнометражний дебют «Звичайна справа».
Валентин є одним з тих українських режисерів, які надзвичайно динамічно розвиваються — буквально в кожному новому фільмі можна бачити його професійну еволюцію. Після двох комедій він зняв документалку «Присмерк» та чуттєву історію «Рівень чорного». Попри міскрокопічний бюджет, «Рівень чорного» отримав ряд міжнародних нагород та був висунутий від України на здобуття премії «Оскар». Але, на мою думку, всі попередні роботи були скоріше розминкою перед створенням «Атлантиди». Ця картина вирізняється своєю неймовірною промовистою візуальною мовою та притаманною Васяновичу ліричною історією.
2 / «Земля блакитна ніби апельсин» режисерки Ірини Цілик
Документальна стрічка «Земля блакитна ніби апельсин» (копродукція України та Литви) режисерки Ірини Цілик отримала премію за найкращу режисуру документального фільму на кінофестивалі «Санденс» (2020), також — дві нагороди Національного та Міжнародного конкурсу на фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA (2020). Це зворушлива історія родини, яка живе в прифронтовій зоні у місті Красногорівка. Попри всю важкість життя, під постійними обстрілами мама й діти не втрачають оптимізму, мають безліч захоплень і навіть знімають кіно. «ЗБНА» — дебютний повний метр Ірини — до цього вона вже зняла декілька короткометражних фільмів та є авторкою 8 книжок. І як стало відомо днями — «Атлантида» та «Земля блакитна ніби апельсин» стали учасниками національного відбору на висування до здобуття премії «Оскар».
3 / «Пофарбоване пташеня» режисера Вацлава Марули
Це чесько-словацько-українська копродукція, екранізація автобіографічного роману письменника польського походження Єжи Косинського, режисером якої виступив Вацлав Марула. Це історія єврейського хлопчика, якій зміг пережити Другу світову війну. Історія настільки страшна та моторошна, що польська сторона відмовилась підтримувати створення фільму. Я не читав книгу, тому не знаю, наскільки фільм відповідає літературному твору, але для мене побачене на екрані — це фантасмагорична екранізація подорожі пеклом, щось на зразок роману «Важко бути богом», але, власне, без Бога. Із цікавого нюансу: для фільму автори створили штучну протослов’янську мову.
4 / «Погані дороги» режисерки Наталії Ворожбит
Картина потрапила до програми Венеційського кінофестивалю. Я впевнений, Наталія Ворожбит — одна з найкращих українських драматургинь. Вона написала сценарії до «Кіборгів», фільму «Дике поле», вона є співавторкою «Театру переселенця». «Погані дороги» — п'єса Ворожбит і саму театральну виставу можно побачити в Київському академічному театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра. Екранізація складатиметься із чотирьох новел про військових та мешканців Донбасу. Новели засновані на реальних історіях людей.
5 / «Стоп Земля» режисерки Катерини Горностай
«Стоп Земля» стане першим повним метром Каті. До цього вона вже зняла декілька короткометражних та документальних фільмів. Отримувала призи та відзнаки Одеського кінофестивалю, Docudays UA та Wiz-Art. Її короткометражка «Бузок» була номінована на Національну кінопремію «Золота дзига» як найкращий ігровий короткометражний фільм. Наразі картина знаходиться на стадії продакшину, але мені пощастило подивитися перших 20 хвилин. Поки можу сказати, що в основі сюжету — історія дорослішання підлітків. І певнений, що Катя нас усіх здивує.