Роль психології в житті сучасного суспільства все зростає, вона стає надзвичайно «дієвою» наукою про людину. На вашу думку, як змінилась за останні роки роль і місія психології, в контексті пандемії в тому числі?
ХХІ сторіччя, ще наприкінці минулого, було оголошено часом вивчення та розкриття саме людського потенціалу. Виявилось, що ми набагато більше знаємо про фізичні макро- та мікросвіти, ніж про внутрішній світ людини. Як казав відомий радянський психолог Брушлінський, ХХ сторіччя було сторіччям фізики, друга половина ХХ сторіччя — біології, а в ХХІ сторіччі буде панувати психологія. Зокрема психології відводилась головна роль у дослідженні та розкритті ресурсів людської психіки. Але, непомітно, стрімкий розвиток технологій та суспільства споживання зсунули людину з міри всіх речей, зводячи її до декількох примитивних вимірів. Психологія почала спрощуватися до психотехнологій.
Пандемія, як жодна масштабна криза, знов поставила людство та окрему людину перед низкою гострих екзистенційних питань. Багато з них прямо пов'язані з психологією, наприклад, які дійсно справжні цінності та сенси мого життя, чому при безпрецедентних та різноманітних можливостях сучасної віртуальної комунікації люди як і раніше відчувають самотність, мають кризу довіри та віддають перевагу фейковій інформації, у своєму мисленні та поведінці легко регресують до архаїчного стану, наскільки адекватні змінам життя наші традиційні уявлення про «нормальність» тощо. Крім того, пандемія стала своєрідним каталізатором та фоном більш глобального явища, яке я називаю великим переселенням людства до цифрового середовища. Тому місія психології залишається незмінною — на підставі наукового методу відкривати та продукувати знання, що дозволяють еволюціонувати.
Ми є водночас свідками та безпосередніми учасниками появи нової психології, оригінальність якої обумовлена інформаційною революцією
Але сьогодні предметом її уваги стає психіка зовсім нової людини — людини розслабленої, людини розгубленої, цифронародженої людини (різні дослідники по-різному називають цей антропологічний тип) та — нової феноменології, й не буде перебільшенням сказати, що ми є водночас свідками та безпосередніми учасниками появи нової психології, оригінальність якої обумовлена інформаційною революцією (як свого часу людину, суспільство та їх проблеми, які вивчала попередня психологія, сформували неолітична та індустріальна революції).
Які теми є зараз актуальними в науковому світі серед психологів?
Було б проявом дуже великої зарозумілості та неадекватності говорити від імені всього наукового психологічного світу. Хоч за історичними мірками це зовсім молода наука, на сьогодні вона настільки різноманітна і складна, що будь-яке узагальнення завжди несе в собі неабияку частку ризику спрощення або упущення будь-якого важливого аспекту. Тому я скажу спостереження зі своєї дзвіниці, тобто, з доступною мені в Україні інформації. Актуальними глобальними трендами у світовій психології є тематика вивчення інфодемії, психологічних маніпуляцій за допомогою так званих Big Date, віртуальної реальності, дистанційної психодіагностики, психологічного консультування, патологічної цифрової залежності, структурних і функціональних змін психіки під впливом інформаційних технологій (так звані феномени цифрового слабоумства і інформаційної псевдодебільності), кіберпсихології і психологічних аспектів штучного інтелекту, генної інженерії та програмованої обдарованості, ксенопсихології, соціально-психологічних наслідків кліматичних змін.
Якщо це вас по-справжньому зацікавить, зайдіть на електронні ресурси Національної Психологічної Асоціації України — окрім найбільш актуальної та доказової інформації ви знайдете там вітчизняних дослідників та наукові співтовариства за більшістю з цих трендів. Можемо пишатися, що за деякими з них ми є серед світових лідерів.
Які виклики для психології, на вашу думку, пов’язані з розвитком технологій? Адже завдяки соцмережам ми все більше відвикаємо від вербального та невербального спілкування; в еру «інтернету речей» під великим питанням наша конфіденційність; куди приведе залежність від ігор віртуальної реальності теж невідомо.
Це дуже нова, велика та складна тема. Перш за все, це три глобальні питання, які в свій час добре сформулював відомий американський психолог Джером Брунер: що, власне, є саме людського в людині? Звідки воно з'явилося? Як ми можемо зараз це розвинути? Я дуже добре ставлюсь до сучасних технологій, активно використовую ті з них, що є доступними мені, слідом за Стівеном Пінкером вважаю, що ми живемо в найкращий історичний час, в порівнянні з минулими століттями, але, як психолог, також добре розумію, що будь-яке знаряддя змінює його творця.
Технології поступово знищують або підміняють симулякрами (віртуальними феноменами) те, що багато в чому складає людське в людині. Я досить серйозно ставлюся до ідей технічного директора Google, візіонера і гуру IT-світу Рея Курцвела, і з великою тривогою думаю про момент технологічної сингулярності, який він пророкує на період 2030-2045 років, коли можливості глобального штучного інтелекту перевершать можливості людського мозку. Це призведе до низки гострих соціально-економічних та етичних питань — наприклад, чим зайняти зайве населення, щоб не було бунтів. Транснаціональні корпорації та світові держави активно готуються до цього, в тому числі із залученням фахівців-психологів. Тому в 2020 році в Національній Психологічній Асоціації України було створено Дивізіон Кіберпсихології та психологічних практик у цифровому середовищі, який є співтовариством психологів, які намагаються розробляти ці питання в Україні.
Відбувається інфляція психологічного знання, руйнування його меж з масовою культурою та перетворення психології у різновид шоу-бізнесу
Чи буде в майбутньому знайдено в психології певну велику теорію, аби досягти певної методологічної інтеграції, яка б спростила взаємопорозуміння між різними галузями науки?
Про певну велику теорію або методологічну інтеграцію мріє кожна з наук, але поки що це тільки метацілі. Крім того, це має свої певні ризики: навіть науковці ще мого віку пам'ятають деяке ідеологічне засилля, що панувало в психології наприкінці Радянського Союзу та в перші роки Незалежності. Розумієте, логіка еволюції наукового знання як раз полягає у тому, що всі, на перший погляд, очевидні і доведені факти постійно перевіряються, піддаються новій інтерпретації, в них виявляють «білі плями». Тому в науці панує перманентна криза, народження і корекція, а то і повалення великих теорій. Такий собі танець створення та руйнування, як в індуїстській міфології. Щодо конкретно психології, то ще на початку ХХ сторіччя «Моцарт від психології» Лев Семенович Виготський у праці, що була присвячена історичному сенсу методологічної кризи в психології говорив, що вона завжди виникає в ситуації, коли психологічна теорія відстає від практики. Як я казав раніше, поява нового типу людини та практика психологічної роботи з ним неминуче призведе до чергової кризи в психології, що, в свою чергу, є підставою для виникнення нової методологічної інтеграції, яку, в свій час, також буде переосмислено.
Як базові знання психології можуть змінити якість нашого життя?
На це питання відповісти дуже легко — знання про еволюцію нашого мозку, його структуру та принципи функціонування, свідомість, пізнавальні процеси, емоції та саморегуляцію, формування особистості, спілкування, навчання, психічні розлади, психогігієну тощо. Насправді, за усіма цими темами вже написано багато дуже класних робіт, знято велику кількість науково-документальних фільмів і прочитано лекцій. Проблема полягає в ігноруванні очевидного, інерції звичок, у проходженні шляхом найменшого опору, роботі механізмів психологічного захисту. Все це в сукупності призводить до того, що деякі люди, цілком точно знаючи, що необхідно їм для довгого збереження психічного здоров'я, підвищення продуктивності свого життя, стресостійкості, переживання суб'єктивного відчуття щастя і, в цілому, якості свого психічного функціонування, вважають за краще нічого не робити і зупинятися в своєму розвитку. Але це проблема не нова, ще Сократ задавався питанням: чому люди, знаючи, як треба чинити добре, поводяться все ж погано?
Розкажіть, як ви прийшли у психологію? Що вас захопило перш за все?
Це трохи авантюрна історія. З дитинства я мріяв бути спочатку льотчиком Північної полярної авіації, потім — дипломатом і, за сумісництвом, шпигуном, фізиком-ядерником, археологом, офіцером, театральним режисером, тобто усіма тими, про кого я читав у книгах або бачив по телевізору. Однак реальність внесла свої поправки і до останнього класу школи, підкоряючись сімейним традиціям, я готувався до вступу в медичний інститут, для чого, навіть, пішов паралельно зі шкільним навчанням працювати санітаром, аби заробити стаж. На чесно зароблені гроші я одного разу на книжковому лотку — пам'ятаєте, на початку дев'яностих вони стояли біля кожного виходу з метро — придбав дві книги — Дейла Карнегі та Еріка Берна. Після їх прочитання, без зайвого пафосу, я закохався в психологію, ще дуже погано розуміючи, що це таке насправді.
Потім була нелегка сімейна розмова, проте батьки підтримали мене. Була сувора підготовка до чотирьох вступних іспитів в університет, великий конкурс на місце і рекомендація співробітниці вступної комісії, яка приймала мої документи, що з моїм зовнішнім виглядом — довге волосся, сережка у вусі — і балами атестату краще спробувати щастя на філологічному факультеті, куди через дефіцит брали всіх юнаків поспіль. Знаєте, що найсмішніше? Практично всі мої дитячі мрії в тій чи іншій формі здійснилися. І коли вже доцентом я працював на кафедрі психологічного консультування і психотерапії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, ця співробітниця, яка стала на той час деканом факультету психології, абсолютно не пам'ятаючи цю історію з незграбним абітурієнтом, викликала мене і розподілила читати лекції на філологічний факультет, правда, на цей раз мотивуючи рішення вже моєю ерудицією і літературними здібностями.
Я вважаю, що мені дуже пощастило в житті, перш за все, у можливості вчитись у тих, хто складає славу Харківської психологічної школи — Григорія Кузьмича Середи, Олександра Костянтиновича Дусавіцького, Олександра Миколайовича Лактіонова. А найбільша удача — те, що зовсім «зеленим» мене взяв до себе в учні професор Олександр Суренович Кочарян, якому я зобов'язаний своїм професійним становленням.
Хоча свого часу я покинув стіни alma mater і зараз сам керую факультетом в Національному аерокосмічному університеті , завжди дбайливо, з трепетом, зберігаю цю ниточку зв'язку з тим місцем і людьми, які дали мені путівку в життя.
А захоплювало, захоплює та, сподіваюсь, буде ще довго захоплювати тільки одне — психіка Людини, її чисельні загадки, як би банально це не звучало.
В науці панує перманентна криза, народження і корекція, а то і повалення великих теорій. Такий собі танець створення та руйнування, як в індуїстській міфології
Порадьте, будь ласка, книжки з психології для її самостійного опанування?
Відмінних наукових та науково-популярних книжок з психології дуже багато, як, і з інших споріднених галузей знань. Ми усі без винятку стоїмо на плечах інтелектуальних гігантів; одна з властивостей пам'яті полягає в тому, що з часом ідеї, формулювання, приклади, які нас вразили або сподобались, ми схильні несвідомо привласнювати та спотворювати в своїх інтересах. Тому я завжди підтримую і навіть наполягаю, щоб студенти критично ставились та перевіряли «на зуб» кожну тезу. Але проблема тут може бути в тому, що, створені в різні часи, для різних аудиторій книги можуть викликати певні труднощі сприйняття та розуміння у тих, хто тільки починає знайомство з науковою психологією.
На фото — світлини із серії ‘Serenity — Alien Cities’ бельгійського фотографа Пітера Шройенса, який став переможцем в номінації Архітектура MonoVisions Photography Awards 2020.