Культурний Проект | Журнал

Петро Косач і Олена Пчілка: батьки Лесі Українки біля витоків українського національного руху

Спецпроєкт
Батькові Лесі Українки, Петру Антоновичу Косачу, навіть в біографії його славетної доньки відведена дуже скромна роль. Не набагато більше ми знаємо і про його дружину Олену Пчілку.

Культурний Проект та Музей видатних діячів української культури провели відкриту лекцію про батьків Лесі Українки з циклу розповідей «Українська культурна еліта в боротьбі за українську націю». У цьому матеріалі публікуємо найцікавіше у вигляді тез лекторки Ірини Щукіної, завідувачки музею Лесі Українки у Музеї видатних діячів української культури.

Петро Антонович Косач – в тіні української історії

Петро Косач був нащадком герцогського роду, крупним землевласником, маршалком повітового дворянства, шанованим державним чиновником на службі у царя – завершував кар’єру в чині дійсного статського радника.

Попри це, він все життя всіляко сприяв розвиткові української культури. Зі студентських років до кінця життя Петро був членом напівлегальної, а згодом – таємної організації «Стара Громада». Зрозуміло, що за радянської доби, коли активно формувався образ поетеси-революціонерки Лесі Українки, постать батька намагалися максимально знебарвити. Документальних матеріалів про нього збереглося небагато через відсутність належної уваги з боку суспільства, а також через нелегальний характер діяльності громадівців.

Активна громадянська позиція Петра Косача виявилася вже на початку навчання у Петербурзькому університеті. Згодом його звідти виключили. У Київському університеті він стояв біля витоків «Громади».
«З того часу і до кінця свого життя батько уважав українські справи своїми справами, цікавими, важними й рідними. Був чи не найактивнішим у всіх відношеннях членом Старої Громади, ретельним членом редакційної колегії „Киевской старины”, давав кошти на українські справи і т. д.», – О.Косач-Кривинюк
Серед громадівців Петра називали «філософом» і «волхвичем», адже його прикметними рисами були мудрість, виваженість, далекоглядність, стриманість, обізнаність. Він мав надзвичайну пам’ять і славився цікавими, дотепними і повчальними розповідями, а ще, як біблійні мудреці, «приносив дари» задля розвитку української справи. До нього часто зверталися однодумці і близькі за фаховою юридичною порадою і допомогою у вирішенні різноманітних питань.

Поміщики були невдоволені Петром за «псування» селян, але «запрошували батька за арбітра на третейські суди між собою, бо всі знали батька яко бездоганно чесну й справедливу людину» (О. Косач-Кривинюк).

Петро Косач був успішним менеджером, дбав про сучасне технічне оснащення свого господарства. На своїх землях він вирощував зерно, городину, тютюн, насаджував садки, розводив різноманітну худобу і коней, будував необхідні сільськогосподарські споруди. Завдяки успішному веденню справ мав кошти на родинні потреби і громадські справи.

За рядом фактів вимальовується невидима лінія зв’язків П. Косача з впливовими кругами Петербургу. Ймовірно, в середовищі «Громади», у різних її осередках, розкиданих по багатьох містах на теренах Російської імперії, існувала таємна структура державних службовців. Вони сприяли залагодженню гострих питань і, по мірі можливості, послабленню тиску і репресій щодо діячів українського руху. Напевно до їх числа належав П. Косач, тому й намагався завжди бути у «тіні», адже не мав права дати підрубати себе під корінь, щоб не загубити справу однодумців і не нашкодити талантам у своїй родині.

Олена Пчілка – хрещена мати українського націоналізму

Дружиною Петра Косача стала сестра друга-громадівця Ольга Драгоманова (Олена Пчілка). Вона формувалася як особистість під впливом громадівців і, маючи підтримку свого чоловіка, непоборне прагнення послужити рідному народові, природні таланти і потужну харизму, з роками стала неофіційною членкинею «Старої Громади».
«Батько наш не чинив ніколи ніяких перепон проти того, що мати виховувала всіх дітей українцями, що наша родина, мало не єдина інтелігентська родина, була суто українська. Це відбивалося на його службовій кар’єрі, однак він уважав, що так повинно бути і ніколи нічим не противився тому», – О. Косач-Кривинюк.
Діяльність Олени Пчілки була багатовекторною. Вона долучилася до записів фольклору, збирала і досліджувала вироби декоративно-прикладного мистецтва: за життя надрукувала 5 збірок українських узорів.

Велику увагу Ольга приділяла перекладам світової класики, наголошуючи: «…добрі переклади добрих авторів однаково потрібні як і власні добрі праці […] А для пісьменности такої молодої, як наша, в котрій справжня літературна мова тілько що починає вироблятись, – переклади (звичайно, переклади добрі), мають бути ще користнійші». Вона заохочувала молодь до знайомства з європейською літературою, а тих, хто знав іноземні мови – до перекладів, причому особисто сприяла, аби ті переклади були якнайкращими (зокрема, в гуртку «Плеяда»).
«Олена Пчілка дуже швидко стала маркантною постаттю не тільки серед місцевого українства, що в ньому її належало одне з чільних місць, поруч із Старицьким та Лисенком, щоб не згадувати інших... Вона стала помітною фігурою і для всього Києва, а в тому числі і для вищої київської адміністрації… ЇЇ в тих колах не любили, трохи боялися, але часто і щиро поважали», – М. Славінський.
Олена Пчілка перебувала в епіцентрі українського культурницького руху. Вона все життя організовувала Шевченківські свята, була членом правління Київського літературно-артистичного товариства та Українського клубу, брала участь в організації свята з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, у складі делегації зустрічалася з прем’єр-міністром Вітте з приводу скасування Емського указу.

В квартирі, яку знімала родина Косачів, працювали редакції двох журналів, видавцем і редактором яких була сама Олена Пчілка: громадського і літературного часопису «Рідний Край» і першого на Наддніпрянській Україні журналу для дітей «Молода Україна».

Навіть за часів радянської влади, попри націоналізацію майна, знищення маєтку в Зеленому Гаю й ув’язнення, Ольга продовжувала працювати на ниві української дитячої літератури та виховання української молоді.

В 1925 році Олену Пчілку обирають членом-кореспондентом Української академії наук. Саме їй судилося стати першою жінкою-членом-кореспондентом ВУАН у галузі фольклору та етнографії. У 1929 р. до неї приходять з наміром арештувати за причетність до Союзу визволення України, і лише тяжка хвороба і смерть врятували її від репресій.

З болем у серці 1963 р. Ізидора Косач-Борисова писала, що за радянської доби про Олену Пчілку майже не згадували. Паралельно з’явилася й інша «традиція»: додавати негативну характеристику як особистості.
«Спогадів, що дали б її правдивий духовний образ не дозволять подати до друку. Коли вже не можна замовчати зовсім, що Олена Пчілка жила в світі (наприклад, у біографії Лесі Українки), то подається її ім’я завжди з словами „буржуазної націоналістки...”», – Ізидора Косач-Борисова..
Про «Олену Пчілку, цю, без перебільшення, доленосну для України жінку, чия біографія, наколи б була написана, могла б замінити собою цілий посібник з історії української культури останньої чверті XIX — початку XX ст., у нас досі хіба те й відомо, що вона «мати Лесі Українки», — а те, що вона мати українського націоналізму, так і не зважуються вголос сказати навіть “найпоступовіші” політичні історики», – Оксана Забужко.

Записи попередніх подій з циклу «Українська культурна еліта в боротьбі за українську націю» ви можете переглянути на нашому YouTube-каналі.