1 / Про їжу
Живопис фламандців представляє повну та цікаву картину того, що вони їли і як готували у XVII столітті. Звісно, в раціоні переважали місцеві продукти — хліб та овочі, вирощені на городі, в полях та садах. Фламандці розводили корів, овець, свиней та домашню птицю. Риба та морепродукти — омари, устриці, скати — вважались гастрономічними делікатесами, тому їх часто зображали в поєднанні з фруктами та дорогоцінним посудом.
Привілеєм дворянства була дичина, адже тільки вони мали право полювати. Також їх столи були багаті на заморські рослини та прянощі, які привозили з Америки.
Селяни та бідняки споживали хліб, варені, запечені та сирі овочі та фрукти, різні каші та супи. У фламандських селах вирощували різні види капусти, включно з брюссельською та кольрабі, ріпу, редис, моркву, цибулю та часник, а також делікатесні артишоки, спаржу та дині. На свята селяни не відмовляли собі у м’ясі та птиці, які запивали пивом.
На популярних у Фландрії зображеннях кухонь органічно поєднувались натюрморт та жанровий мотив. Господар кухні — кухар — часто має бесіду з прислугою чи поспішає зі стравою до господарського столу, або ж відганяє кота, який хоче поцупити фазана. На зображеннях застіль дворян ми бачимо популярні тоді вишукані страви: смажена дичина та м’ясо, білий хліб, пироги і різні паштети, що декорувались майстерно зробленими з пір'я фігурами лебедів, павлінів та фазанів. Найпоширенішим напоєм було пиво, але заможні фламандці на свята віддавали перевагу вину — місцевому та імпортному, яке подавали в охолодженому вигляді. На десерт пригощались фруктами, сиром та солодощами.
2 / Про одяг
Давід Тенірс Молодший. «Пастушок». 1650-ті
Національний народний костюм в цей час ще не сформувався — це станеться наприкінці XVIII століття на тлі злиття елементів старовинного міського та селянського одягу. Простий одяг тоді шили з місцевих тканин: сукна та полотна. Чоловіки носили широкі до колін чи прямі штани. На куртку із застібкою спереду випускали комірець сорочки. Часом на сорочку одягали довгу жилетку. На голові був повстяний капелюх чи берет. Селянки чи бідні містянки носили довгу полотняну сорочку, міцний корсаж, що шнурувався спереду, одну чи дві недовгі спідниці та фартух. В якості верхнього одягу носили кофту зі щільної тканини з баскою, яка вкривала бедра. Волосся заплітали у косу, яку збирали в пучок на потилиці. Носили полотняний очіпок та солом’яний капелюшок під час робіт у полі влітку.
Костюм заможних фламандців абсолютно залежав від моди і у ньому були присутні як деталі зі старовинного нідерландського одягу, так і модного тоді вбрання іспанців чи французів. Жінки носили на голові старовинний головний убір «хюке» у вигляді довгого чорного покривала та маленької шапочки з помпоном, яку одягали низько на чоло, пишну спідницю, щільний корсаж та фартух, декорований вишивкою, тасьмою, гудзиками. З новомодного особливою популярністю користувались комірці-горгера, які прийшли з Іспанії.
Пітер Пауль Рубенс. Портрет камеристки інфанти Ізабелли
(Портрет доньки Рубенса Клари Серени (?)). Між 1623 і 1625 роками
Міська еліта одягалась на іспанський манер. Чоловіки носили темне вбрання з дорогого тонкого сукна, оксамиту та шовку. Жінки — жорсткий ліф, прикрашений дрібними гудзиками, та відкриту верхню сукню з відкидними рукавами і, звісно, пишну горгеру. До слова, ці комірці у 1623 році іспанський король Філіп IV, борець із розкішшю, заборонив, але у Фландрії їх ще носили довго, особливо літні люди. З часом посилився вплив французької моди: чоловіки почали підстригати вуса та бороду «а ля муш» у вигляді маленької трикутної борідки та закручених вусів, що стирчали догори; жінки почали носити сукні із розрізаними рукавами, завищеною талією, з мереживними рукавами та манжетами. Поступово костюм стає фламандським варіантом французького.
3 / Про забобони
Державною релігією Іспанських Нідерландів був католицизм. На будь-якому фламандському пейзажі, міському чи сільському, вертикальною домінантною завжди слугує шпиль храму. Кожен фламандець мав за обов’язок брати участь у богослужіннях та релігійних святах. Приміром, відомо, що робочий день Рубенса починався о 4 ранку з ранкової меси, на якій були присутні всі мешканці міста — і бідняки і дворяни, дорослі та діти. Церква також була і місцем спілкування.
Релігійні фламандці, які жили в епоху відкриття нових земель та розвитку наук, продовжували вірити в забобони, що були так популярні в середньовіччі. На картинах Тенірса на тему «Спокуса св. Антонія» зображена всяка нечисть: миші, змії, жаби, монстри, схожі одночасно і на тварин, і на людей. Спокушаючи людину, вони готують пекельні страждання для її душі. На обидвох картинах Тенірса зображені дві відьми: молода красуня з пташиними лапами та довгим хвостом і — стара з рогами. Так, жінки у ті часи все ще вважались «вмістилищем гріха».
Давід Тенірс Молодший. «Спокуса св. Антонія»
Середина 1640-х. Фрагмент
У XVII столітті вірили в чари, в існування відьом, які вклоняються дияволу. На картині «Кухня відьом» зображено безліч демонів і чаклунки, які читають заклинання і варять зілля, потім змащуються ним і летять на шабаш — двоє вже влітають на мітлах у камінну трубу. Серед молодих та старих відьом — представниці різних соціальних прошарків, а це значить, що в чаклунстві можуть звинуватити будь-яку жінку. Картина є своєрідним відгуком на опублікований у 1606 році едикт Альберта та Ізабелли про строге переслідування відьом. А як ми знаємо, у ті часи в католицьких країнах підозрюваних у чаклунстві жінок безжально спалювали.
Марія Хрущак
Також рекомендуємо прочитати нашу статтю про голландський натюрморт «Устриці та квіти» і «Фотореалізм Яна ван Ейка: 5 портретів + 5 фактів». А першу частину матеріалу «3 факти про Фландрію та фламандців» можна знайти за цим посиланням.
Головна світлина: Невідомий автор. «Лавка фруктів та овочів». XVII століття