Культурний Проект | Журнал

Антон Проненко: більшість популярних уявлень про українське мистецтво – це застарілі міфи

Інтерв'ю
4 листопада у Культурному Проекті розпочнеться цикл офлайн-лекцій Українське мистецтво. Перезавантаження художника і дослідника культури Антона Проненка. Лектор пропонує оновлену візію українського мистецтва від середньовіччя до модернізму, що зруйнує застарілі уявлення про вітчизняний мистецький спадок. 
Напередодні курсу ми поспілкувалися з Антоном про те, як позбутися закостенілих міфів про нашу культуру і переосмислити українське мистецтво.

У чому полягає особливість українського мистецтва?

Особливість українського мистецтва – це своєрідне бачення людини, певний емоційний стан, гуманність і затишність, які при бажанні можна вирізнити попри усі обмеження та трансформації за останню тисячу років. Це, також великий потенціал до оновлення і кардинальних змін, який вимагає сприятливих обставин. Українське мистецтво – не те, чим здається. Православна ікона ніколи не була до кінця іконою і до кінця православною, а еротика не була до кінця еротикою. Ще українське мистецтво особливим чином поєднувало впливи дуже різних культур, але завжди використовувало їх для втілення власних концепцій. У нас є спільний мистецький спадок з росіянами та поляками, але після мого курсу слухач відчуватиме умовні та чіткі лінії розмежування між мистецтвом України та мистецтвом інших культур.

Особливість українського мистецтва – це своєрідне бачення людини, певний емоційний стан, гуманність і затишність

Які міфи про мистецтво України живуть і досі? 

Більша частка популярних уявлень про українське мистецтво – це застарілі міфи, а правильніше сказати – стереотипи. Найбільший міф – це уявлення про етнографію (мотиви народної творчості, сюжети з сільського життя) як про витоки, кульмінацію та шляховказ для української культури. Втім, якщо ви хоч трохи поцікавитесь історією України другої половини ХІХ ст, то зрозумієте, що перед вами не більше, ніж типові наслідки колоніальної політики.

Найбільший міф – це уявлення про етнографію (мотиви народної творчості, сюжети з сільського життя) як про витоки, кульмінацію та шляховказ для української культури

Міф про писанку чи вишиванку, як «коди нації» або ставлення до Трипільської культури, як до цивілізації рівня давнього Шумеру, – це свідоме обкрадання українцями самих себе. З розмаїтого та складного світу української культури і мистецтва, розуміння яких вимагає інтелектуальних зусиль та готовності визнати власні помилки, ми нерідко тікаємо у світ схематичних образів та надуманих фентезійних сентенцій. Те, що писанку легше сприйняти ніж бароковий іконостас або кубістичну скульптуру, ще не робить її первинним «кодом нації». Українська культура та її візуальний мистецький бекграунд є набагато складнішими та глибше інтегрованими у класичну культуру. Іншим очікуваним стеротипом є ставлення до українського мистецтва, як до штучного явища, периферії оточуючих сильних культур, такий собі кейс буцім-то нашвидкуруч зліплений як необхідний атрибут ідеї державництва. Тут мистецтво повністю розділяє долю української мови, чиє існування і давність систематично заперечується політичними опонентами України. 

Українська культура та її візуальний мистецький бекграунд є набагато складнішими та глибше інтегрованими у класичну культуру


Христос та святий Павло (Євхаристичний цикл), мозаїка із Золотоверхого Михайлівського собору. Зберігається в Софійському соборі Києва


Які, на твою думку, найважливіші події та імена в історії українського мистецтва? І чому?

Насамперед, це хрещення Русі князем Володимиром, як остаточний перехід на шлях світової цивілізації. Алімпій – перший відомий український художник та пов’язаний з ним революційний проєкт Успенського собору Києво-Печерської лаври. Князь Святополк Ізяславич, завдяки якому у Києві з’явився мистецький об’єкт світового рівня – мозаїки та фрески Михайлівського Золотоверхого собору, виникнення ренесансно-ортодоксальної візуальної мови у малярстві Волині та Галичини наприкінці ХVст. Такі барокові художники, як Іван Руткович, Йов Конзелевич, архітектурний ексклюзив «козацького бароко», та потужне явище лаврської іконописної школи. Діяльність митців від Левицького у ХVІІІ до Рєпіна у ХХ ст, які з історичних причин визначили шлях російського академізму та реалізму. Олександр Мурашко з його свідомою активністю на сецессіонах та Бієннале. Михайло Бойчук, якому вдалося синтезувати модернізм і традицію у мобільний культурний код, ексклюзивно українську візуальну мову.
Також, важливою подією стала війна з Росією після Революції Гідності, яка призвела до більшої самостійності, якщо не у масовій культурі, то принаймні у мистецьких та освітніх проєктах. На тлі політизованості, це дало можливість глядачам сприймати, а митцям творити в об’єктивному кліматі. Дозволило, хоч і недостатньо, та й приглушити російську шумову завісу і почути-побачити український матеріал. Українське мистецтво стає цікавим та зрозумілим тоді, коли ми розуміємо хто і навіщо його створював та замовляв. Те саме можна сказати і про світове мистецтво. Скільки б ми не милувалися Ботічеллі або імпресіоністами, на загал ці твори є відомими не в останню чергу через своє чітке місце у контексті розвитку світової культури.

Українське мистецтво стає цікавим та зрозумілим тоді, коли ми розуміємо хто і навіщо його створював та замовляв



Іван Руткович. Ісус і самаритянка. Жовківський іконостас. Зберігається у Національному музеї Львова. Автор: Mykola Swarnyk


Чи зросла увага до українського мистецтва після Революції гідності? 

Мені так не здається. Ми спостерігаємо великий інтерес до так званого «Радянського модернізму», але це, більшою мірою, тренд із сучасної Росії, і він не має прямого відношення до зацікавленості українським мистецтвом чи власним спадком взагалі, як цілісним феноменом. Після революції гідності ми спостерігаємо справжній ренесанс музики та кінематографа, але інтерес до образотворчого мистецтва від давнини до сучасності був значно більшим у період після «Помаранчевої революції» 2005 року. 

Чи не вважаєш свій курс певним чином антиросійським, а запропоноване у курсі бачення політизованим?

Тут я хочу наголосити, що глибоко поважаю та ціную російську культуру. Власне, в цьому курсі я звертатимусь до російського мистецтва також. Проблема тільки в тому, що значення цієї потужної культури для України сильно переоцінене та перекручене. Всупереч поширеному враженню, вплив Росії на українське мистецтво є не більшим, якщо не меншим, ніж вплив Персії, Візантії або Польщі. Ба більше, самі росіяни переважно позбавлені можливості сучасного та об’єктивного осмислення власної культури. На себе і довкола вони дивляться через призму реакційного імперіалізму, так само, як українці подекуди вирізняються наївно-колоніальним сприйняттям власного спадку, в результаті чого ми отримуємо надмірну міфологізацію та сакралізацію, з однієї сторони, та байдужість і комплекс неповноцінності, з іншої.

Всупереч поширеному враженню, вплив Росії на українське мистецтво є не більшим, якщо не меншим, ніж вплив Персії, Візантії або Польщі

Матеріали цього курсу могли б бути цікавими і для росіян, так само, як і для німців чи поляків. Гадаю, вони б почули щось нове і про своє мистецтво також. Я звик дивитися на українське мистецтво з позиції іноземного спостерігача. Це дає можливість побачити українське мистецтво у широкоформатному кадрі та уникнути ситуацій на кшталт «найспівочішої мови» чи «найгарнішої валюти у світі»


Михайло Бойчук. Пророк Ілля. 1912. Дерево, темпера. Національний музей у Львові ім. Андрія Шептицького


Як виглядає процес дослідження українського мистецтва сьогодні?

Дослідження українського мистецтва – це різноманітні процеси. Наукова та реставраційна робота у музеях – це те, що відбувається постійно, так само як діяльність професійних мистецтвознавців. Досить складно робити об’єктивні висновки про цей процес з видань, які з’являються на ринку, або з перегляду документальних стрічок ( яких, до слова, фактично немає). З’являються точкові видання, переважно дослідження на тему українського мистецтва ХХ століття, великого значення надають мисткиням наївного мистецтва. Не з’являється жодних видань, які б у поглибленій чи популярній формі актуалізовували б мистецтво Русі, українського ренесансу чи козацького бароко, класицизму Розумовського чи романтизму доби Шевченка і Штенберга. Складаєься враження, що наша наукова думка цілком задовольнилась фундаментальними дослідженнями радянського часу, і на зміну таким видатним дослідникам, як Михайло Драган та Людмила Міляєва, прийшли люди, які шукають зручних і трендових тем. Авжеж, такі явища, як авангад, шестидесятництво та модернізм треба досліджувати вже тому, що це недалеке минуле і, переважно, табуйовані у радянський час теми. Та ми опиняємося у ситуації, коли на фундаменті палацу піонерів намагаються побудувати надсучасний хмарочос.

Не з’являється жодних видань, які б у поглибленій чи популярній формі актуалізовували б мистецтво Русі, українського ренесансу чи козацького бароко, класицизму Розумовського чи романтизму доби Шевченка і Штенберга

Італія, США, Британія, Китай, Німеччина чи Греція мають стабільно високий інтерес до усіх періодів свого минулого. Такі добре досліджені теми, як античність, готику, відродження, бароко чи романтизм постійно переосмислюють, адаптують до сучасності, шукають нові ракурси та фільтрують контент на предмет недооцінених творів чи імен, хибних трактувань, неочікуваних паралелей. Мистецький спадок століть – це велосипед, який треба постійно винаходити наново. Італійський ренесанс у 1870, 1980 та 2021 – це три різні культурні явища, а ми досі сприймаємо Русь на ментальному рівні часів московської олімпіади, а козацьке бароко так і лишилося на пожовклих плівках каналу УТ-2. В такому випадку окремі прекрасні книги або навіть маштабні виставки у Арсеналі не мають бажаного ефекту.


Олександр Мурашко. Картина “Карусель”, 1906 р.


Завданням курсу є перезавантаження українського мистецтва. Як пропонуєш це робити?

Зрозуміло пояснювати складні нетипові речі. Також буде трохи провокації. Без неї сучасна людина просто не здатна щось сприйняти. 

Чи звертаються сучасні митці до спадку колег минулих епох? Наскільки молоді українські художники зацікавлені у ревізії нашого культурного коду?

Гадаю, кожен український художник робить це у власний спосіб. Як на мене, сучасне українське мистецтво надто зациклене на перетравлюванні радянського спадку і завдяки цьому, парадоксально залишається в орбіті сучасного мистецтва Росії, що не може не розчаровувати. Таким  чином, якщо сучасні українські художники чують мене – мій курс для них також. Так, мистецтво доби Курбаса здається мені більш багатовекторним та вільним ніж сьогоднішнє. В цьому сенсі я заздрю тим суспільствам, де мистецтво більш різноманітне, і ставлення до нього з боку суспільства більш розслаблене і водночас інтимне.  

Кому буде цікавий твій курс? 

Гадаю, майже всім. Насамперед, ці лекції для тих, хто планує взаємодіяти з українським середовищем і має амбіцію його трансформувати. Я кажу тут про архітекторів, замовників і мешканців простору, який формується як матеріально так і віртуально. Я дуже люблю архітектуру, а отже це порівняння можна сприймати як в буквальному, так і в переносному значеннях. Зараз у середовищі освіченої молоді та успішних людей різного віку відчувається запит на український культурний код і чим далі, тим очевиднішим стає те, що синьо-жовтого паркану та орнаменту вишиванки на фасаді ТРЦ  для цього вже замало.


Михайло Бойчук, «Українка», початок 1910-х. Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького


Кожна розумна людина, яка мислить творчо, швидко втомлюється від повторювання примітивних образів. Без фундаменту зі складних багатошарових сенсів усе швидко перетворюється на чергову ілюзію, банальні штампи, примітивні уявлення про традиційне. Маю наївну віру у власне вміння переконувати людей у тому, чим захоплююся. На жаль, просвітництво – це розкіш, і більшість людей з соціальних або культурних причин позбавлені можливості збагачувати власний світогляд у невимушеному та якісному форматі. 

Без фундаменту зі складних багатошарових сенсів усе швидко перетворюється на чергову ілюзію, банальні штампи, примітивні уявлення про традиційне

У моєму курсі поміж цікавинок закладені фундаментальні культурні коди, які за кращих обставин мали б закладатись у нашому суспільстві на підсвідомому рівні через освіту та масову культуру. Цей курс – більше, ніж історія мистецтва чи патріотичний кейс. Тим паче, він також концептуально розрахований на іноземців, можливо й тому, що, ніде правди діти, переважна частина сучасних українців дивляться на власний спадок очима поверхневого іноземного туриста, або гірше – з колоніальною зневагою. 

Порадь будь ласка, що читати, дивитися, відвідувати, аби почати наново знайомство з мистецтвом України?

Насамперед, необхідно мати хоча б базові, але якісні знання зі світового мистецтва від прадавніх часів до сьогодення. Тільки це забезпечить об’єктивну оптику для переосмислення власної культури. Українське мистецтво належить до західної класичної традиції та має особливий зв’язок з культурами Близького Сходу. Без знайомства з цими культурами, українське мистецтво залишатиметься для нас міфологізованими ієрогліфами з нерозгаданим сенсом у пострадянській редакції. Наступний крок – відвідувати музеї, такі як Софія Київська, НАМУ, майстерню-музей Олекси Новаківського у Львові, цікавитись архітектурою, живописом.

Українське мистецтво належить до західної класичної традиції та має особливий зв’язок з культурами Близького Сходу

Гадаю, що книги – це вже третій крок, адже я надаю перевагу знайомству з мистецтвом через безпосередній контакт із твором та живе спілкуванню між людьми. Читання правильних та цікавих текстів, перегляд документальних передач та блогів – це вже результат таких контактів. Водночас, я не можу назвати  книги, які б конструктивно знайомили сучасника з українським мистецтвом. Ті, що мені відомі, як правило, надто специфічні та деталізовані. Це важливі видання, які водночас не здатні дати цілісної картини, тому раджу насамперед закохатися в окремі явища українського-світового мистецтва – персоналію, твір, період, а вже тоді придбати книги.

Зареєструватися на курс Українське мистецтво. Перезавантаження можна за посиланням https://culturalproject.org/ukrainian-art

Антон Проненко – художник та дослідник мистецтва і культури, автор освітніх програм та кураторських проєктів у Києві та Львові. У його доробку понад десяток курсів, лекцій, освітніх програм та авторських досліджень.