У цій публікації йдеться про особливості життя фламандців, їх темперамент і уподобання, які якнайкраще пояснюють появу у Фландрії потужної художньої школи — яскравого національного варіанту стилю бароко, в якому органічно втілилась природна фламандська життєлюбність.
1 / Про Фландрію
Фландрією у XVII столітті називали південні провінції Нідерландів, що залишилися під протекторатом Іспанії після поділу Нідерландів внаслідок релігійної та політичної боротьби. З кінця XVI століття Північні та Південні Нідерланди існують як окремі держави. У звільненій від влади Іспанії Голландії — Республіці Об’єднаних провінцій — почав активно розвиватись середній клас. Фландрія юридично визнала владу Іспанської корони в 1579 році, коли прихильники католицизму підписали Арраську унію. Фактично боротьба з іспанцями в Південних Нідерландах продовжувалась до взяття Антверпену іспанськими військами у 1585 році. Південні Нідерланди були під іспанською короною аж до 1700 року.
Економіка Фландрії розвивалась у непростих умовах: голландці блокували гирло річки Шельди і роль світового торговельного та фінансового центру перейшла від Антверпена до Амстердама. Але Антверпен став центром торгівлі з містами Ганзи, а також фінансовим та перевалочним пунктом для постачання іспанської армії в Південних Нідерландах. Як і раніше, особливим попитом у Європі користувались фламандські вовняні тканини, шпалери і мереживо.
Політична влада належала дворянству. В місцевому самоуправлінні головним був міський патриціат. Економіку, звісно, тримала купецька та церковна верхівка. Фундамент фламандського суспільства складали селяни, ремісники, працівники мануфактур. XVII століття для країни було часом становлення нації — процес, який супроводжувався піднесенням духовних ресурсів і одним з його проявів стала фламандська школа живопису.
2 / Фламандська радість буття
Повсякденне життя фламандців чудово представлене на картинах художників фламандської школи XVII століття — як у зображеннях сцен із реального життя, так і в сюжетах міфологічних та релігійних. Обов’язковою частиною життя кожного фламандця була участь в богослужіннях та релігійних святах. Звісно, релігійний живопис був ключовим та найпопулярнішим, але художники полюбляли зображати і «пёстрый сор», як писав Пушкін, земного життя.
Фламандці були католиками. Тільки під час правління Ізабелли та Альберта в країні збудували більше 400 нових церков, які пишно декорувались живописом та скульптурою. Але перш за все фламандці відрізнялись особливою вітальністю — прагненням жити повним життям всупереч частим епідеміям та майже безперервній війні. Їхні естетичні уподобання втілені у творчості Рубенса, який створив національний ідеал краси, а більш приземлений варіант цього ідеалу відображений в живописі Йорданса.
Більшу частину свого життя фламандці працювали. На картинах Рубенса їхня діяльність представлена як героїчне протистояння чи гармонія людини і природи, в сценах з сільського життя Тенірса — як повсякденне заняття. Але не менше фламандці любили різні свята. Особливого розмаху досягало святкування Масляної, з традиційним карнавалом і нестримними танцями. Втім, танцями і безкінечним застіллям з ріками вина завершувались і релігійні, і державні свята.
3 / Люди мистецтва
Славу Фландрії XVII століття принесли люди мистецтва — живописці, гравери, скульптори, що вийшли з майстерні Рубенса, творця великого стилю — фламандського бароко. В країні працювало декількасот художників. Навчання було традиційним: хлопець 10-14 років вступав до майстерні митця, де вчився малювати. Після завершення навчання представляв свою роботу на розгляд Гільдії св. Луки. Якщо її схвалювали — отримував звання вільного майстра гільдії і право на відкриття майстерні. Майстер міг підписувати свої роботи і мати учнів, за яких платив податки.
Тільки живописців Двору правителів звільняли від податків і їм платили зарплатню. У 1665 році з ініціативи Тенірса на субсидії Філіпа IV в Антверпені була створена Академія мистецтв, яка, правда, проіснувала недовго. Майже обов’язковим для молодих митців на рубежі XVI-XVII століть була поїздка до Італії, де вони вивчали античне мистецтво, роботи майстрів Відродження і твори таких сучасників, як Караваджо та брати Караччі. У 1623 році у Римі офіційно з’явилась колонія нідерландських митців «Клуб перелітних птахів», адже деякі з них залишались в Італії назавжди.
Кар’єра фламандського митця залежала виключно від замовників та меценатів. Головним роботодавцем була церква, слідом йшли іноземці — європейські правителі: Рубенс працював для Марії Медічі, Карла І та Філіпа IV, а Йорданс очолив голландських та фламандських митців, які виконували величезний цикл картин для палацу принців Оранських поблизу Гааги. Не такі відомі, але заможні митці як, приміром, Корнеліс, були популярними серед замовників-буржуа. Прості художники прирівнювались до ремісників.
Підготувала Марія Хрущак
Головна світлина: Девід Тенірс Молодший. «Вибілювання полотен». XVII століття