Культурний Проект | Журнал

Ковідреальність: Наталія Романова про союз живопису і медицини. Ч.2

Пряма мова
Всесвіт складається з історій, а не з атомів — написала якось американська поетеса Мюріел Ракейзер і ми готові підписатись під її словами як під девізом нашого століття. Історіями наповнене все, що нас оточує, як і ми самі. Головне — вміти їх читати або ж знати, до кого звернутись, аби їх витягли з глибини картин, книжок, етеру в широкому його значенні і захоплююче переповісти.

В контексті нової ковідреальності ми розпитали мистецтвознавицю та лекторку «Культурного Проекту» Наталію Романову, напередодні старту її офлайн-курсу «Історія живопису», як живопис перетинався впродовж свого розвитку із медициною та лікарями, і як це виглядало візуально.

Публікуємо матеріал у вигляді прямої мови авторки, у двох частинах. У першій, з якою можна ознайомитись за цим посиланням, мова йшла про митців Античності, Середніх віків, Відродження та бароко.

Іван Крамськой. «Микола Некрасов в період “Останніх пісень”». 1877-1878 роки. 105х89 см. Москва, Державна Третьяковська галерея

Некрасов в період «Останніх пісень» постає перед глядачем прикладом творчості, яка хоче протистояти небесному вироку, оскаржити який, на жаль, неможливо, але бореться з ним, наче старозавітний Яків з янголом.

Пітер Брейгель Старший. «Каліки». 1568, Дерево, олія. 18х21 см. Париж, Лувр

Чи не менше Рембрандта надихав у таких випадках і Брейгель, а трагічна історія ХХ століття підкидала приклади у такій кількості, яку навіть не варто порівнювати з обсягами пігулок і лікарських відварів. В організми суспільств вони вже не вливалися по ложці, їх не приймали час від часу, а раз так  звикання або смерть від передозування. «А лагер, ком а лагер», — ось так моторошно жартували на Соловках; «Смерть найтихіша... мирна християнська смерть, безболісна і непосоромлена», як писала Людмила Улицька  найбільш «медична» з усіх сучасних письменниць —«стала розкішшю, для більшості майже неможливою».

Юрій Піменов, «Інваліди війни», 1926, Санкт-Петербург, Державний Російський музей

«Сліпі» Брейгеля надихнули Анатоля Петрицького («Інваліди»), Юрія Піменова («Інваліди війни»), частково і Миколу Дормидонтова («Музиканти», обидві останні картини до недавнього часу зберігались у запасниках, як «формалістичні»). Ритм фігур на першому плані в «Музикантах», для якого був потрібний безногий хлопчик на милицях, вийшов таким безбожно красивим, що співчуття з відстороненим естетським замилуванням змішується в процесі споглядання картини в абсолютно рівних дозах.

Анатоль Петрицький. «Інваліди». 1924. Київ, Колекція NAMU

У свій час авангард, як мистецтво революційне, у нас вельми заохочувалось, а той, кого заохочують, часто поводить себе безцеремонно. Що казати, якщо навіть Блок, приречений, за півроку до смерті в листі Маяковському писав: «Я не менше за Вас ненавиджу Ермітаж ...», але сучасні дослідники авангарду про це згадувати не люблять. Після квітневої постанови ЦК ВКП(б) 1930 року «Про перебудову літературно-художніх організацій» поховати довелось вже всі формальні пошуки, і зробили це швидко, «без відспівування».

Микола Дормидонтов. «Вуличні музиканти». 1931-1934

Подальша модель, яка дожила майже до кінця соціалізму  «в здоровому тілі здоровий дух» і «будь оптимістом, що б не відбувалося» — замилювала теми, які давним-давно освоїло гуманістичне мистецтво. Хвороби й та ж сама смерть продовжували йти своїм сумним шляхом і навіть частіше, ніж зазвичай, могли зачепити будь-кого.

Михайло Нестеров. Портрет хірурга С. Юдіна. 1933. 99х80 см. Полотно, олія. Санкт-Петербург, Державний Російський музей

Друга світова війна і часи після неї знову підняли це питання і з урахуванням нової офіційної ідеології знайшовся вихід: з’явилась небачена до того кількість зображень медиків, і багато з них виконані просто блискуче. Примітно, що писали та ліпили портрети, звісно ж, з відомих лікарів (Нестеров  Юдіна, Мухіна  Бурденко, Зноба  Комісаренко), але почали з’являтись у жанрі й нетитуловані, але такі вкрай необхідні медичні сестрички (Асхат Сафаргалін, Михайло Божій).

Тетяна Яблонська. «Застудилась». Живопис. 1953

Здорові тіло і дух, оптимізм, якщо його не нав'язують тобі під дулом пістолету (чи навіть просто  не нав'язують)  речі доволі непогані. А що може вселяти більший оптимізм, аніж вигляд того, хто одужує, тим паче дитини? Так у Тетяни Яблонської  майстрині чудової і в звичному значенні слова, і в тому, який в нього вкладав знайомий нам персонаж із роману Гаррієт Бічер-Стоу  народився задум картини «Застудилась». Зворушливість задуму художниці в тім, що дівчинка одужує, граючись в лікарку («Айболить» тоді не тільки всі читали, а й знали навіть напам'ять)  вона лікує свої іграшки.

Михайло Божій. «Медсестра». 1955

Приблизно в той самий час, коли була написана картина, лікарі почали колекціонувати мистецтво, але причиною були вже не ті обставини, що у випадку з Медічі. Тут, потрібно визнати, Сталін був правий: з хорошим лікарем завжди знайдуть як і чим розрахуватись. І міркування Улицької  аж ніяк не сталінські  йдуть тут в унісон: в одного з головних героїв її роману «Казус Кукоцького», лікаря в енному поколінні, назбиралося чимало творів мистецтва  «Павло Олексійович, давши колись лікарську клятву, у допомозі нікому не відмовляв; оплати не вимагав, але за традицією священиків і докторів від подарунків не відмовлявся».

Теодор Жеріко. «Портрет божевільної». 1822. Полотно, олія. 77х65 см. Ліон, Museum of Fine Arts of Lyon

У світовій колекції зображень хворих  не завжди красивих, але часто прекрасних (тут відмінність між двома поняттями особливо виразна)  особливе місце займають божевільні. Що називається, «не дай мне Бог сойти с ума, уж лучше посох и сума…». Не будемо торкатися ані творчості душевнохворих, яка часто вражає, ані творів тих, хто, за висловом Сергія Аверинцева, «болел святым безумием поэта» і лишень нагадаємо про блискучі портрети божевільних, написаних Жеріко.

Теодор Жеріко. «Божевільний, який уявляє себе полководцем». 1822, 65×86 см. Полотно, олія. Вінтертур, Колекція доктора Оскара Рейнхарта

Про радянську психіатрію багато поганого сказано і без нас, тому не для протиставлення, а в доповнення хочеться сказати хороше. Говоримо про це ще й тому, що в кінці розповіді мова піде про те ж, що й на початку  про зв'язок (містичний, якщо хочете) медицини з мистецтвом.

Теодор Жеріко. «Божевільний. Клептоман». 1822. Гент, Museum of Fine Arts

Відомого одеського психіатра Євгенія Свідзінського під час Великої Вітчизняної війни від смертельного поранення врятував томик Мандельштама. Він служив тоді в військово-польовому шпиталі і завжди носив його в нагрудній кишені  в ньому уламок і застряг. У цього доктора лікувалися, вірніше сказати  з ним консультувались, багато творчих і відомих людей. До недавнього часу психоаналітики у нас в списках професій не значились, а межа між психіатром і психотерапевтом в нашій уяві досі розмита. Не будемо навіть намагатися розкрити лікарські таємниці Свідзінського і шукати зображення його пацієнтів  досить портрета самого лікаря, написаного художницею Галиною Мещеряковою.

Габріель Метсю. «Хвора дитина». 1666. 32.2х27.2 см. Амстердам, Rijksmuseum

Так, між художньою творчістю і медициною є давній і не завжди прочитуваний зв'язок. Як сказав один професор — «немає межі між істинною наукою і творчими дослідами художника». І лікаря і митця формує особливе бачення життя і ставлення до людей. Більше того, робота лікаря і живописця багато в чому схожі — як стверджував видатний доктор Сергій Юдін, якого ми вже згадували, лікар повинен володіти «...здатністю відрізняти найменші нюанси кольорів і відтінків, як у найталановитіших художників».

Нагадуємо, офлайн-курс «Історія живопису» Наталії Романової розпочнеться 10 листопада, подробиці читайте за цим посиланням.

Інші відеокурси лекторки Наталії Романової:
«Мистецтво Відродження»
«Історія шедеврів»
«Боги та герої »

Головна світлина: Лос Балбасес. «Сон жезлоносця: святі Козьма і Даміан зцілюють, виконуючи пересадку ноги». Полотно, олія. 1495