В контексті нової ковідреальності ми розпитали мистецтвознавицю Наталію Романову про те як живопис перетинався впродовж свого розвитку із медициною та лікарями, і як це виглядало візуально.
Публікуємо матеріал у вигляді прямої мови авторки, у двох частинах. У першій, з якою можна ознайомитись за цим посиланням, мова йшла про митців Античності, Середніх віків, Відродження та бароко.
Некрасов в період «Останніх пісень» постає перед глядачем прикладом творчості, яка хоче протистояти небесному вироку, оскаржити який, на жаль, неможливо, але бореться з ним, наче старозавітний Яків з янголом.
Чи не менше Рембрандта надихав у таких випадках і Брейгель, а трагічна історія ХХ століття підкидала приклади у такій кількості, яку навіть не варто порівнювати з обсягами пігулок і лікарських відварів. В організми суспільств вони вже не вливалися по ложці, їх не приймали час від часу, а раз так — звикання або смерть від передозування. «А лагер, ком а лагер», — ось так моторошно жартували на Соловках; «Смерть найтихіша... мирна християнська смерть, безболісна і непосоромлена», як писала Людмила Улицька — найбільш «медична» з усіх сучасних письменниць —«стала розкішшю, для більшості майже неможливою».
«Сліпі» Брейгеля надихнули Анатоля Петрицького («Інваліди»), Юрія Піменова («Інваліди війни»), частково і Миколу Дормидонтова («Музиканти», обидві останні картини до недавнього часу зберігались у запасниках, як «формалістичні»). Ритм фігур на першому плані в «Музикантах», для якого був потрібний безногий хлопчик на милицях, вийшов таким безбожно красивим, що співчуття з відстороненим естетським замилуванням змішується в процесі споглядання картини в абсолютно рівних дозах.
У свій час авангард, як мистецтво революційне, у нас вельми заохочувалось, а той, кого заохочують, часто поводить себе безцеремонно. Що казати, якщо навіть Блок, приречений, за півроку до смерті в листі Маяковському писав: «Я не менше за Вас ненавиджу Ермітаж ...», але сучасні дослідники авангарду про це згадувати не люблять. Після квітневої постанови ЦК ВКП(б) 1930 року «Про перебудову літературно-художніх організацій» поховати довелось вже всі формальні пошуки, і зробили це швидко, «без відспівування».
Подальша модель, яка дожила майже до кінця соціалізму — «в здоровому тілі здоровий дух» і «будь оптимістом, що б не відбувалося» — замилювала теми, які давним-давно освоїло гуманістичне мистецтво. Хвороби й та ж сама смерть продовжували йти своїм сумним шляхом і навіть частіше, ніж зазвичай, могли зачепити будь-кого.
Друга світова війна і часи після неї знову підняли це питання і з урахуванням нової офіційної ідеології знайшовся вихід: з’явилась небачена до того кількість зображень медиків, і багато з них виконані просто блискуче. Примітно, що писали та ліпили портрети, звісно ж, з відомих лікарів (Нестеров — Юдіна, Мухіна — Бурденко, Зноба — Комісаренко), але почали з’являтись у жанрі й нетитуловані, але такі вкрай необхідні медичні сестрички (Асхат Сафаргалін, Михайло Божій).
Здорові тіло і дух, оптимізм, якщо його не нав'язують тобі під дулом пістолету (чи навіть просто — не нав'язують) — речі доволі непогані. А що може вселяти більший оптимізм, аніж вигляд того, хто одужує, тим паче дитини? Так у Тетяни Яблонської — майстрині чудової і в звичному значенні слова, і в тому, який в нього вкладав знайомий нам персонаж із роману Гаррієт Бічер-Стоу — народився задум картини «Застудилась». Зворушливість задуму художниці в тім, що дівчинка одужує, граючись в лікарку («Айболить» тоді не тільки всі читали, а й знали навіть напам'ять) — вона лікує свої іграшки.
Приблизно в той самий час, коли була написана картина, лікарі почали колекціонувати мистецтво, але причиною були вже не ті обставини, що у випадку з Медічі. Тут, потрібно визнати, Сталін був правий: з хорошим лікарем завжди знайдуть як і чим розрахуватись. І міркування Улицької — аж ніяк не сталінські — йдуть тут в унісон: в одного з головних героїв її роману «Казус Кукоцького», лікаря в енному поколінні, назбиралося чимало творів мистецтва — «Павло Олексійович, давши колись лікарську клятву, у допомозі нікому не відмовляв; оплати не вимагав, але за традицією священиків і докторів від подарунків не відмовлявся».
У світовій колекції зображень хворих — не завжди красивих, але часто прекрасних (тут відмінність між двома поняттями особливо виразна) — особливе місце займають божевільні. Що називається, «не дай мне Бог сойти с ума, уж лучше посох и сума…». Не будемо торкатися ані творчості душевнохворих, яка часто вражає, ані творів тих, хто, за висловом Сергія Аверинцева, «болел святым безумием поэта» і лишень нагадаємо про блискучі портрети божевільних, написаних Жеріко.
Про радянську психіатрію багато поганого сказано і без нас, тому не для протиставлення, а в доповнення хочеться сказати хороше. Говоримо про це ще й тому, що в кінці розповіді мова піде про те ж, що й на початку — про зв'язок (містичний, якщо хочете) медицини з мистецтвом.
Відомого одеського психіатра Євгенія Свідзінського під час Великої Вітчизняної війни від смертельного поранення врятував томик Мандельштама. Він служив тоді в військово-польовому шпиталі і завжди носив його в нагрудній кишені — в ньому уламок і застряг. У цього доктора лікувалися, вірніше сказати — з ним консультувались, багато творчих і відомих людей. До недавнього часу психоаналітики у нас в списках професій не значились, а межа між психіатром і психотерапевтом в нашій уяві досі розмита. Не будемо навіть намагатися розкрити лікарські таємниці Свідзінського і шукати зображення його пацієнтів — досить портрета самого лікаря, написаного художницею Галиною Мещеряковою.
Так, між художньою творчістю і медициною є давній і не завжди прочитуваний зв'язок. Як сказав один професор — «немає межі між істинною наукою і творчими дослідами художника». І лікаря і митця формує особливе бачення життя і ставлення до людей. Більше того, робота лікаря і живописця багато в чому схожі — як стверджував видатний доктор Сергій Юдін, якого ми вже згадували, лікар повинен володіти «...здатністю відрізняти найменші нюанси кольорів і відтінків, як у найталановитіших художників».
Головна світлина: Лос Балбасес. «Сон жезлоносця: святі Козьма і Даміан зцілюють, виконуючи пересадку ноги». Полотно, олія. 1495