Культурний Проект | Журнал

Філософія повсякденності: звідки взяти час, якого так бракує?

Спецпроєкт
У 6-му випуску проєкту «Прикладна філософія», приуроченого до старту курсу «Народження Я», ми поміркуємо про те, що філософи, зокрема Аврелій Августин та Едмунд Гуссерль, думали про час, що називали «минулим» і «майбутнім», де вони, на їхню думку, зберігаються і що саме конструює континуум в людині.

Основна увага середньовічних філософів була прикута до проблеми Бога та тлумачення Священного Письма, але це не означає, що їхні твори можуть зацікавити лише богословів. Тогочасна філософія нерідко ставала джерелом натхнення для пізніших філософів та психологів. Так сталось і з уявленнями Аврелія Августина про час.

«Що Бог робив до того, як створив світ?» і «чи міг Він створити його раніше чи пізніше, ніж це зробив?» — ці запитання ставить Августин і відповідає так: Бог нічого не робив до створення світу, тому що «до»«раніше» та «пізніше» просто не існувало: час створений разом зі світом. Сам же Бог перебуває у вічності, і вічність — це не безкінечно велика кількість часу, а «тепер», яке триває завжди, без минулого і майбутнього.

Вічність — це не безкінечно велика кількість часу, а «тепер», яке триває завжди, без минулого і майбутнього

Це веде до цікавішого запитання: як же час існує для людей? Теперішнім, вважає Августин, можна назвати найдрібнішу неподільну часову частку, такий собі часовий атом. Але як можливе майбутнє, якщо його ще немає, а минуле — якщо його вже немає? Невже є якісь гігантські резервуари, в яких зберігаються години та роки, які рухаються із майбутнього в минуле? Августин вважає, що так, такі резервуари в певному сенсі справді існують, і це — людська свідомість. Минуле існує тому, що ми його пам’ятаємо, а майбутнє — тому що ми його очікуємо.


Передбачення майбутнього, в можливість якого Августин вірив — це не підглядання в якусь точку, а результат занурення у свідомість і роботи з нею. Минуле ж рятується від небуття в пам’яті. Але, в наших очікуваннях і пам’яті час існує як теперішній. Коли ми щось згадуємо, воно існує в нашій пам’яті «зараз». Коли ми думаємо про майбутнє, воно також існує в наших уявленнях «зараз». Августин не вдовольняється стандартною трьохчастковою схемою часу. Доречніше було б називати час так: теперішнє минулого, теперішнє теперішнього (безпосереднє споглядання) і теперішнє майбутнього. І ніде, окрім як в нашій душі, ці часи не існують. Тільки душа здатна вимірювати час: вона може затримати в собі миті минулого від зникнення і переживає час як утрату, відчуває його вплив на себе. Час — це зміни у душі.

Тільки душа здатна вимірювати час: вона може затримати в собі миті минулого від зникнення і переживає час як утрату, відчуває його вплив на себе. Час — це зміни у душі

Внутрішній час не збігається з зовнішнім. Всім знайоме відчуття, коли вам нудно і час ніби тягнеться вдвічі довше. Але, зовнішній час фактично існує як набір послідовних миттєвостей. Едмунд Гуссерль погоджується з Августином: саме свідомість є тим, що синтезує їх та забезпечує континуальність, продовжуваність часу. Коли ми чуємо якусь мелодію, саме в нашій свідомості вона набуває часової цілісності, адже ми здатні утримати в пам’яті її початок і пов’язати воєдино, почути музичну фразу, а не набір окремих нот. Цей зв’язок діє і зворотньо: час, в тому числі час пам’яті й уявного майбутнього — це зміст і умова існування нашої свідомості. Пам’ять і плани на майбутнє — це те, що фактично складає наше «я».


Гуссерля, як і Августина, цікавить питання: як може існувати «тепер», якщо ми можемо осмислити «тепер» тільки тоді, коли воно вже відійшло у минуле? Для пояснення цього він вводить поняття «ретенція» — це враження, яке залишається у нас у пам’яті від «атому» теперішнього, яке щойно минуло. Ретенція ніби «розтягує» теперішнє, яке міняється щомиті. Саме здатність продовжувати життя теперішнього в нашій свідомості конструює континуум. Сприйняття майбутнього ж у свою чергу підготовлено «протенцією», яка є передчуттям, готовністю свідомості до сприйняття того, чого ще немає, але зараз буде.

Ми створюємо час, уможливлюючи його тривалість, минуле та майбутнє, а час створює нас, забезпечуюючи єдність і протяжність нашої свідомості, наше «я». Що і говорити, дивне питання про те, чим займався Бог до створення світу, іноді може привести до несподіваних умовиводів.

Джерела:
Аврелій Августин. Сповідь;
Гуссерль Э. Собрание сочинений. Том 1. Феноменология внутреннего сознания времени. — М.: Гнозис, 1994.

Долучитися до філософського дискусійного курсу «Народження Я», який розпочнеться 22 лютого, можна за посиланням. Також вас може зацікавити новий 5-лекційний відеокурс Тараса Лютого та Людмили Криворучки «Історія філософії: про головне і несуттєве».

Попередні випуски із серії «Прикладна філософія» читайте за посиланнями:
1 / «Як філософія може змінити ваше життя / власне призначення»
2 / «Філософія повсякденності: гаджети і соцмережі»
3 / «Філософія повсякденності: відсутність часу»
4 / «Філософія повсякденності: як навчитись любити рекламу»
5 / «Філософія повсякденності: нерозуміння філософських текстів»

Фото: pixabay.com