Філософія мови починалась як намагання сконструювати ідеальну мову: встановити прямий зв’язок між предметом та його позначенням, позбутись багатозначності, неточності. Саме ці та інші вади природної мови — причина того, що численні покоління філософів ламають голови над якимись добром, благом та ідеями. Але, реальність виявилась сильнішою за спроби її заперечити, і частина філософів звернула увагу на аналіз повсякденної мови, намагаючись в ній знайти зерна істини.
У «Філософських дослідженнях» Людвіг Вітгенштейн вводить поняття «мовні ігри». «Мовна гра» — це мова і дії, з якими вона пов’язана, контекст, в якому вживається, мета мовлення. Вся мова складається з сукупності мовних ігор. Немає єдиного правильного розуміння мови, один і той самий вираз може набувати різних значень залежно від контексту.
Речення, складаючись з однакових слів матимуть різне значення, якщо використовуються як опис, питання чи наказ
Значення слова — це його застосування в мові, те, до чого апелює мовець. «Олівець» може бути назвою предмету, проте у відповідному контексті «олівець?» може бути проханням чи пропозицією, а «олівець!» — попередженням, наприклад, про його падіння. Речення, складаючись з однакових слів (або навіть з одного слова) матимуть різне значення, якщо використовуються як опис, питання чи наказ. Розуміємо ми це, виходячи з ситуації, інтонацій, виразу обличчя тощо. Люди не говорять лише оповідними реченнями, вони також наказують, питають, вигукують, і передбачається, що адресат розуміє мову, не аналізуючи зміст кожного слова окремо.
Найменування речі — це щось на кшталт ярлика, який прикріпляють до неї. Численні мовні ігри породжуються й інтернетом — це і поширені в певних спільнотах скорочення, і специфічні прояви ввічливості, і навіть меми.
Філософія має прояснювати мову не з точки зору логіки, а з точки зору граматики, яка є «інстанцією публічного» в мові. Правила граматики — це правила застосування слів, але разом із тим її структура створює місце, в яке в мову можуть вбудовуватись нові слова. Якщо дитина не знає слів «зубний біль», вона може сама вигадати щось для його позначення, і її вказівка на зуб та загальний зміст повідомлення зроблять її вислів зрозумілим — так, як завдяки слідуванню певним граматичним нормам знаменитий вірш Льюїса Керрола не набуває змісту, проте сприймається нами як мова.
Ефективність мови вимірюється можливістю порозуміння
Джон Остін і Джон Сьорль пишуть про мовленнєві акти. Мова не просто констатує стан речей, вона може його змінювати. Так звані «перформативні речення» — це випадки вживання мови, коли слово одночасно стає дією, наприклад, «обіцяю», «дякую» або напис «заборонено». Це слушно лише за наявності відповідного контексту: «обіцяю» в цьому тексті не може вважатись дією — принаймні, поки ми з вами не дійдемо згоди щодо можливого обіцяного. Перформативний акт тлумачиться з точки зору не істини та хиби, а його виконання.
Філософія повсякденної мови починає оцінювати вираз у залежності від того, чи була досягнута мета мовлення, наскільки доцільним та доречним воно було у певній ситуації. Ефективність мови вимірюється можливістю порозуміння.
Джерела:
Л. Вітгенштейн. Філософські дослідження;
J. Austin. How to do Things with Words.
Матеріал підготувала Марія Хрущак
Попередні випуски із серії «Прикладна філософія» читайте за посиланнями:
1 / «Як філософія може змінити ваше життя / власне призначення»
2 / «Філософія повсякденності: гаджети і соцмережі»
3 / «Філософія повсякденності: відсутність часу»
4 / «Філософія повсякденності: як навчитись любити рекламу»
Також вас можуть зацікавити відеокурси "Історія філософії: про головне і несуттєве" та "Філософія на кожен день".
Головна світлина: Robert Frank, White Tower, New York 1948 © Andrea Frank Foundation; courtesy Pace/MacGill Gallery, New York