Весу Андерсону — режисеру, сценаристу, актору і продюсеру — 51 рік. Він зняв 11 фільмів і на його рахунку 7 вагомих нагород. Двічі номінований на «Оскара» у категорії «Найкращий оригінальний сценарій»: у 2001 році за «Родину Тененбаумів» і у 2012 році за «Королівство повного місяця». Також двічі був номінований на премію в категорії «Найкращий анімаційний фільм» за мультфільм «Фантастичний містер Лис» (2009) та «Острів собак» (2018). Як режисер, сценарист та продюсер номінувався на премію «Оскар» в 2015-му за картину «Готель „Гранд Будапешт”».
Андерсон — один з яскравих представників американського незалежного кіно. Народився та виріс у місті Г’юстоні, що в Техасі. Вивчав філософію у місцевому університеті Остіна, де познайомився зі своїми співавторами та постійними акторами братами Вілсонами. З того часу і Вілсони, і взагалі брати як дійові особи у його картинах стали фірмовими знаками картин Андерсона. Ще однією особливістю творчості пана Веса є те, що він уже багато років працює з однією командою. Взагалі, Вес Андерсон — дивний, і ми спробуємо розібрати його талановиту дивакуватість на деталі.
1 / Фільм як особиста та особистісна історія
Картини Андерсона є авторськими цілком і повністю — режисер бере участь у кожному етапі виробництва. Він також особисто підбирає музику до фільмів. І не приховує в інтерв'ю, що всі його фільми — також і особистісні, від початку і до кінця: «Я не ставлю за мету дослідити конкретний аспект своєї особистості. Кожен раз виходить по-новому: “Королівство”, наприклад, хтось назвав “спогадом про фантазію”. Це емоції, які я сам переживав у певному віці, та моє бачення того, як ці емоції потрібно висловлювати».
2 / Диваки в якості головних героїв, від спостереження за якими неможливо відірватись
Андерсон нерідко робить ключовими героями своїх картин сучасних міських диваків та невдах, які часто видають себе за тих, ким не є насправді, а саме за крутих та відважних чоловіків, готових на геройства та небезпечні вчинки. І диваки у стрічках Андерсона ще й відзначаються неймовірною різносторонністю. Завдяки деталям, які так любить Андерсон — навіть костюми та декорації до кожної картини створюють спеціально — ми довідуємось про героїв багато цікавих фактів та нюансів. Ось що сам автор розповідає з цього приводу: «Я думаю, що на те, як я бачу зйомки сцен, дуже сильно вплинув Роман Поланскі, його фільми і те, як він створює їх». До слова, також на його режисерському баченні позначились Стівен Спілберг, Альфред Хічкок, Мартін Скорсезе та представники «французької нової хвилі» Франсуа Трюффо та Жан-Люк Годар. Тобто, деталі і простота мови — головні мазки, якими пише портрети цей режисер.
3 / Відкритість та лаконічність як головні інструменти розповіді
У Веса Андерсона немає заплутаних сюжетів чи супер несподіваних поворотів сюжету. З іншого боку, їх складно переказувати, адже не в сюжеті, власне, річ. Пояснити це можна таким чином: фільми Андерсона складаються із серії живих картин, які не стільки ілюструють авторську думку, скільки є самоцінними стилізаціями, котрі апелюють до певного соціального та естетичного досвіду автора. Тобто, його історії про те, що цікаво і симпатично йому, що він пережив сам — як у вигляді реальних історій, так і просто фантазій чи мрій. І він нічого не приховує від глядача — навпаки, він залюбки ділиться цим світом з аудиторією.
4 / Невичерпна дивна дотепність
Історії Андерсона веселі та (майже) безтурботні, і всі вони родом, як і його візуальний стиль, — з уяви режисера. Героїв фільмів Андерсона переповнює трохи сумна іронія та самоіронія і не виключено, що саме тому, що вони занадто хороші та розумні для цього світу. І ми їх за це дуже поважаємо, адже як інакше вижити в цьому непростому байдужому світі?
Ну і, звісно, які герої — такий і їх автор. Декілька років тому, відповідаючи на запитання фанатів у Reddit, Андерсон «проїхався» по актору Дуейну «Скелі» Джонсону: «Всі сценарії я пишу для нього, але він кожного разу відмовляється зніматись, тому мені доводиться викидати зі сценаріїв усе, що стосується зброї та жіночих принад». Ну а в цілому гумор в картинах Андерсона — ідеальний для гіфок та мемів, як і кадри його фільмів — для інстаграму.
5 / Синдром Пітера Пена
Так видається, що режисер розповідає нам історії, наче їх нам переказує 12-річний хлопчик, а не дорослий чоловік, який знімає кіно за великі гроші. Поєднання колірної палітри, костюмів, декорацій і технологій — все це створює світ, який існує десь у 1980-х, і він схожий на фотографії з дитинства, які оживають і перетворюються на захоплюючу історію. «Коли вам 11 чи 12 років, ви можете настільки впізнавати себе в книжці, що починаєте вірити, що фантазія — це реальність. Я думаю, що коли у 5 класі переживаєш великі почуття, то вони стають твоїм світом. Це як бути під водою — все стає іншим» — пояснює режисер.
Усі герої Андерсона зберегли в собі дитину, тому здатні на несподівані вчинки і мабуть тому і виглядають диваками. Вони часто уникають відповідальності за своє особливе бачення незалежності, однак скоро їм стає зрозуміло, що вони сильніші за інших, що людині краще, коли вона щаслива. також їм очевидно, що долаючи труднощі, їх дух стає сильнішим. Андерсон переконує нас в тім, що все в людині взаємопов’язано. І що чарівність і привабливість неможлива без юнацької уяви.
6 / Компліменти від класика: чому Скорсезе назвав Андерсона «наступним Скорсезе»
Колись давно режисер Мартін Скорсезе назвав Веса Андерсона «наступним Мартіном Скорсезе» і написав для американського Esquire есей про те, чому фільми автора «Королівства повного місяця» такі особливі. «Кілька років тому я подивився фільм під назвою «Пляшкова ракета». Я нічого не знав про цю картину, і вона справді мене здивувала. Це був фільм без єдиної краплі цинізму, що, безумовно, є прямим наслідком любові режисера до своїх героїв і людства в цілому. Це рідкість. І центральна ідея картини така чуттєва і людяна: група молодих людей вважає, що їх життя, аби бути «справжніми», повинні бути наповнені ризиком і небезпекою. Вони не знають, що це нормально — бути тим, хто ти є». Одним словом, є речі, важливі для будь-якої професії, і людинолюбство — найсильніша сторона Веса Андерсона.
Марія Хрущак
Головна світлина: кадр із фільму Веса Андерсона «Готель „Гранд Будапешт”» (2015)