Тим, що ти вийшов із зони комфорту, ти її насправді розширюєш. З іншого боку, до цього моменту ще треба дожити
Захоплення літературою в певному віці культивує романтизм, потенційно досить згубний, і таку інфантильну принциповість, прагнення до категоричності, до чогось радикального
Мова нині йде не так про усередненість якості, як про прагнення до нормальності, здорової серединності, відштовхування екстремумів
В реальності на Гемінґвея ми можемо знайти Корагессан Бойла в Штатах — його популярність в рази скромніша, ніж у Гема, проте він направду сильний прозаїк. І зараз вони є, ці монументальні автори, але чи знаємо ми їх в умовах глобального ринку, в умовах жорсткої конкуренції і культурного перевиробництва? Бо є Бойл, ще живий, слава богу, Кормак Маккарті, пише Дон Делілло і Пол Остер, лиш нещодавно відійшли Тоні Моррісон та Філіп Рот, є Джойс Керол Оутс, є Еліс Манро, нобелівська лауреатка з Канади. Є кого протиставити Гемінґвею, як, до речі, і Фелліні: Пол Томас Андерсон, для когось це Лінч, для когось — Сокуров чи Кен Лоуч.
Я певен, що сьогодні теж можна писати великі, з довгим диханням могутні романи про більш-менш звичайну людину та її маленький приватний простір