Як вивчати античну філософію, щоб здобути «істинну, а не хибну мудрість»?
Ця лекція присвячена зародженню ключових проблем античної філософії: як виникає природа і космос? в чому першопричина їх виникнення? звідки виникає життя? що таке начало? скільки є таких начал? чому є буття, а не ніщо? яким є буття? Ми розглянемо позиції представників основних досократичних шкіл Давньої Греції, дослідимо їхні суперечки та фундаментальні відкриття: проблеми обґрунтування, основні космічні сили та принципи існування речей, розрізнення між думкою і гадкою.

Ми спробуємо реконструювати контекст філософування ранніх філософів і аналіз перших філософських запитів. Читання й порівняння уривків і тверджень філософів-досократиків.

Чи не є Сократ лише персонажем Платона, а не реальною особою? У чому полягає «життя філософа» з позиції Сократа? Чому Сократ – універсальний образ філософа в європейській культурі? Ми проаналізуємо образ Сократа в діалогах Платона та інших античних джерелах, а також розглянемо особливості сократичної філософії: відкриття сутності людини, етичні й теологічні питання, розуміння щастя, майєвтика та іронія.

Дослідимо також і «Платонівське питання»: смисл міфу, відкриття метафізики, світ ідей, структура космосу. А також: основи пізнання, роль мистецтва, концепцію людини і безсмертя душі та ідеальну державу Платона.

Чи веде атараксія до щастя? Якими є канони мудрого життя? Предметом розгляду стане духовна ситуація, що виникла в результаті завоювань Олександра Македонського: занепад античного полісу, поширення космополітичного ідеалу, відкриття індивіда. Розкриємо сутність і межі сократичних шкіл, епікурейського канону,, стоїчної філософії та окреслимо розвиток і трансформацію скептицизму.

Як можна пізнати Бога? Що таке воля, свобода і благодать? На цій лекції дослідимо фундаментальні біблійні ідеї та середньовічну апологетику: Філон, Юстин, Климент, Оріген, Тертуліан. Піднімемо питання про структуру і значення Біблії, концепцію «Заповіту» та філософське значення біблійних ідей: монотеїзм, креаціонізм, провидіння, першородний гріх і спасіння, простір віри і Духу, любов і благодать. Дізнаємося чому виникає полеміка християнства з грецькою філософією та до чого тут теоцентрична метафізика Августина та вчення про Град земний і Град Божий.

Лекційний огляд окреслить процесу переходу від патристики до схоластики, а також відокремлення філософії та науки від теології. Обговоримо проблеми універсалій: суперечка реалістів і номіналістів. Визначимо що ж таке схоластика та якою була схоластична програма дослідження: розум у функції віри, проблема доказу буття Бога.

Піднесення людини та мудрість скептицизму. Чому мислителі Відродження звертаються до природи людини? Чи існували межі такого самозвеличення Людини? У чому смисл повернення до Античності? Ці питання лежать в основі нового погляду на світ і людину, коли на зміну теоцентричній моделі приходить антропоцентрична. Відбувається поворот від універсальних проблем світу до внутрішнього світу людини, провадиться реабілітація людської насолоди й апологія природної етики. Проблема гріхопадіння переосмислюється як проблема людської гідності. Поговоримо про те, як формується гуманістичний ідеал героїчної та величної людини як найвищого творіння Бога.

Відродження – це час релігійного оновлення. Філософія стає помічницею практичної розсудливості християнського життя. Відбувається відкидання церковних авторитетів і схоластиків: постала необхідність повернутися до витоків і переосмислити християнську доктрину. Назрівала протестантська реформа як результат духовного розвою Ренесансу та як переоцінка гуманістичної програми. Ми поговоримо про свободу і владу як нові чесноти, дослідимо нові стратегії пошуку ідеалу людини та суспільства та простежимо як політика перетворилася на автономну галузь суспільного життя.

Чи є Макіавеллі першим представником нігілізму в політиці? Чи був він попередником ідеології? Наскільки сумісні етика і політика? Заняття пройде у форматі імпровізованого «суду» над Макіавеллі (advocatus diaboli). Коментуватимемо і читатимемо головний твір Макіавелі - «Державець»

Чи справді «ми живемо в найкращому з можливих світів»? Як поєднується Бог і раціональність? Чи можлива інтелектуальна любов до Бога?

Філософія Нового часу продемонструвала вимогу звільнитися від догм попередніх часів. Інструментом, який може зарадити в цьому, Декарт називає розумом: озброєний правилами методу, він прямує до істини. Будь-який розмисел має починатися з сумніву, а єдине, в чому годі сумніватися – це наше Я.
Дослідивши картезіанський метод, ми перейдемо до Спінози, що розглядає природу і людину безпристрасно, як геометричні проблеми. Вважаючи свідомість певним «духовним автоматом», що підкоряється законам як тіло підкоряється законам руху, він прагне побудувати універсальну раціональну систему без звертання до надприродного.

Не оминемо і Ляйбніца, що довершуючи цю традицію, запропонував раціональну метафізичну систему, побудовану як систему логічних принципів.

На цьому занятті ми поговоримо про Френсіса Бекона: шукаючи шляхів розвитку людства до знання, він пропонував розчистити пізнання від «привидів», що перетворюють філософію на служницю теології. Будучи засновником британської емпіричної традиції, Бекон надавав велике значення природничим наукам, що спиралися на експеримент.

Дослідження цієї ж традиції продовжимо із Томасом Гоббсом: він стверджував, що у світі немає нічого, крім тіл та їхнього руху, а людина - теж тіло, що перебуває в невпинному русі. Таке співтовариство людських тіл утворює нове тіло – державу, що має вирішувати конфлікти між інтересами.

Слідом за ним і Локк хоче довести неможливість допущення в пізнанні умоглядних передумов. Він створює модель походження людського знання з чуттєвого досвіду.

Нарешті Юм був переконаний у необхідності звільнення науки про людину від релігійних ідеологічних установок. Противлячись подібним матеріалістичним ідеям, Берклі вважає, що всі чуттєві речі існують лише у свідомості людини. Вони не є плодом уяви, а лише результатом впливу Бога.

Зростання темпів виробництва і торгівлі, мореплавання і військової справи спричинили зацікавлення до науки. Коперник запропонував цілковито нову систему світобудови, а Тихо Браге визначив положення багатьох небесних тіл, видавши перший сучасний каталог зірок. Дослідники почали використання нових приладів: Галілей відкрив зірки за допомогою споглядальної труби, плями на Сонці й кратери Місяця, а Кеплер сформулював закони руху планет по еліптичним орбітам, сприяючи математичному опису Сонячної системи. Ньютон виявив, що небесна і земна сфери підпорядковуються тим самим закономірностям природи та математично обґрунтував закони, що керують цими процесами.

Назріває нова механістична концепція природи на основі стихійного експериментального натуралізму. Формується наука як соціокультурний задум. Зростає роль досвіду й творчого начала в людині, яка продовжує творити там, де закінчила природа (Леонардо). Формується пантеїзм як радикальна система натурфілософії Ренесансу. Єдине матеріальне начало світу має творчу природу. Теза про нескінченність природи: поза нашим Всесвітом — незлічима кількість світів (Бруно).

Застосування наукових відкриттів змушує зачаровуватись: зростають міста, з’являється потужне транспортне сполучення, медицина долає смертельні хвороби, змінюється спосіб життя людей. У різних країнах розвивається своя версія позитивізму: у Франції на засадах картезіанства й Просвітництва, В Англії на ґрунті емпіризму й утилітаризму, в Німеччині орієнтується на сцієнтизм і матеріалізм. Починалася ера віри в прогрес і панування природничих наук: Європа стає на шлях індустріальної трансформації.

На цьому занятті дослідимо вчення основних представників постпозитивізму: Конта, Міла, Спенсера, Маха та Авенаріуса.

Паростки індустріалізації породили чимало соціальних наслідків. Але наука і техніка здатні розв’язати гострі соціальні проблеми. Справедливість – це закон прогресу. Потрібно реорганізувати державу й економіку, щоб не занапастити свободу людини. Так вважали соціалісти. Втім, зрозуміти суспільство неможливо без політичної економії, твердить Маркс. Утопічному соціалізму потрібно протиставити науковий. Почати варто з критики релігії, потім перейти до критики землі й нарешті з’ясувати: чому людина відчужується від себе й власної праці?

Як врятувати культуру від нездар і ревнителів зиску? Чому геній – це єдиний культурний герой сучасності? Так міркує Ніцше, шукаючи життєвих принципів розвитку культури, яка застрягла в лещатах науки. Та період захоплення романтизмом змінився потребою критики метафізики, ідеалізму, моралі й християнства. В ситуації «смерті Бога» людина прямує не шляхом райдужного прогресу, а котиться до нігілістичного краху. Як в цих умовах навчитися життєствердності й самоперевершення?

Чого ми навчилися у великих критиків? Як ставити «незручні запитання» й навчитися на них відповідати? Як мислити «потойбіч добра і зла»?

На ці та інші питання шукатимемо відповіді із точки зору філософії підозри.

Людина переростає сама себе, здобуваючи досвід, який потребує постійного переосмислення й інтерпретації. Проте досягаючи цього, важливо не забути того, хто запитує про ці смисли, продовжують екзистенціалісти. Людська екзистенція вказує на конечність існування й можливість бути. Вона пов’язана з ризиком, наполегливістю й спрямованістю в безвість.

Критика позитивізму й недовіра до ідеалізму виразилася в пошукові конкретного. Феноменологи запропонували «повернення до самих речей»: знайти непорушний базис очевидності, навчитися описувати феномени й формувати смисл світу. Сутність герменевтичного підходу полягає у виявленні можливих смислів і розумінні Іншого. Герменевтичний досвід переживання смислу за Г.-Ґ. Ґадамером: смислова антиципація, запитування, традиція, перед-розуміння, позитивність упередження, свідомість уражена історією.

Постмодерністська філософія виникає як наслідок особливої інтелектуальної ситуації в другій половині минулого століття. Основними її особливостями стали принципи плюралізму та релятивізму, коли постулюється «множинність порядків», між якими неможлива будь-яка ієрархія. Подібний підхід поширюється на будь-які теорії та концепції, знаменуючи настання нової перехідної доби в мисленні й культурі в цілому.

Розгляд основних течій і персоналій сучасної філософії.