Журнал
/
Пряма мова
21 квітня 2021
Жінки у дизайні: як вони змінюють видимий світ

У видавництві ArtHuss вийшла друком книга «Жінки у дизайні» Ліббі Селлерс — історикині дизайну та колишньої старшої кураторки лондонського Музею дизайну. Селлерс дуже влучно і талановито пояснює у своїй праці вагомість візуального у нашому житті та необхідність його вивчення.

Як ми дивимось і що бачимо, як взаємодіємо із зображеннями і як трактуємо, а також - чи можемо ми збудувати кращу візуальну культуру? Аби відповісти на ці запитання, авторка зібрала під однією обкладинкою 21 зірку дизайну -від Олександри Екстер до Захи Хадід — з їх історіями, ідеями і творами, що збагатили світ і назавжди залишаться в історії. Пропонуємо до вашої уваги фрагмент вступного слова авторки та 4 лаконічні портрети, які окреслять стиль та підхід Ліббі Селлерс та її неординарного видання.

На думку Ліббі Селлерс розуміння ґендеру як культурного конструкту стає відправною точкою для осмислення того, як ґендерні культури вплинули на індустрію дизайну, і чому майбутнє без ґендеру — тобто таке, де важать здобутки, а не стать творця — є неймовірно бажаною, але непростою метою для дизайну. Подивімось на цифри: на 2015 рік загальна кількість усіх дизайнерів Великобританії складалась на 78% з чоловіків і на 22% з жінок; у секторі виробничого та промислового дизайну працювали тільки 5% жінок, а в архітектурі та урбанізації міст 83% — чоловіки.
Студентки у Баугаузі, Дессау, Німеччина, 1927

Однак, історично жінки виросли на новій території, яку не контролювали чоловіки, тож вони могли створювати власні підходи до роботи. Тому поширення дизайну на нові галузі у відповідь на досягнення науки, технологічні, соціальні та економічні зміни не тільки позитивно вплине на жінок, а й відбуватиметься під їхнім проводом. Мюріел Купер у 1970-х заклала основи в дизайні цифрового інтерфейсу, а Нері Оксман розпочинає інноваційні дослідження у сфері майбутніх виробничих технологій та матеріалів. Пізніше з’явилися архітекторки та дизайнерки, що буквально вивели свою роботу на нові просторові рубежі: це Мішель Аддінґтон, Констанс Адамс та Джессі Кавата, що працювали у NASA та допомагали здійснювати дослідження космічного простору впродовж останніх десятиліть.

Зрозуміло, поняття дизайну сформувалося у ХХ столітті і обговорювати історію дизайну, не оперуючи бінарними поняттями чоловіче / жіноче, просто неможливо; так само не видається можливим ігнорувати той факт, що індустрія дизайну історично була і, значною мірою, досі лишається патріархальною. Саме тому жіночий внесок у дизайн марґіналізувався, применшувався і замовчувався. Тому Селлерс вирішила у своїй книзі відновити втрачений баланс, надаючи жінкам провідні, а не вторинні позиції.
Гелла Йонґеріус: зробити дизайн більш людським та особистісним
Гелла Йонґеріус у своїй студії в Берліні, Німеччина, 2017

Берлінська дизайнерка нідерландського походження належить до тих митців, які досліджують потенціал дизайну як інструменту змін і особливо зацікавлені в злитті дизайну та мистецтва. Деякі з її перших робіт — «М’яка урна» (1993), «М’яка ваза» (1994) і «Гумова раковина» (1996) — це виклик шаблонному використанню матеріалів. Там, де наша колективна пам’ять звикла до твердості й непіддатливості цих предметів, дизайнерка за допомогою силікону створює м’які, гнучкі форми, що змінюватимуться з часом. Її дослідницька практика більше орієнтована на крайнощі, ніж на конформізм.
Гелла Йонґеріус. Кольорові вази, серія 3 (2010)

йонґеріус у своїй творчості особливу увагу приділяє кольору. «Ставити ефективність вище за естетику — відверта вбогість». Саме ця думка штовхнула її взятися за експерименти не на теорії, а в масовому виробництві: «Нам потрібна альтернатива, тому що виробнича палітра кольорів дуже убога. Сучасні кольори стійкі... Вони не змінюються залежно від світла, тому вони як неживі. Якщо у виробництві потрібен темніший колір, там просто додають чорний, від чого, на жаль, усі кольори стають сірими». Новаторство йонґеріус з її фокусом на кольорі полягає в тому, щоб покласти край «безглуздій продукції, комерційному ажіотажу та порожній риториці» у дизайні.

Нері Оксман: природа створює дизайн
Дизайнерка, архітекторка, дослідниця медицини Оксман ставить перед людством таке питання: «Якщо природа мудра та красива, то чому ми не можемо створювати щось таке ж мудре та красиве?». Це шляхетне прагнення спонукає Оксман і її дослідницьку групу шукати міждисциплінарних підходів і вивчати опосередковану матерію. У своїх працях вона аналізує, як природа росте, відновлюється й пристосовується. За допомогою цих знань Оксман зсуває дизайнерське мислення та виробництво з постіндустріальної, цифрової ери, у біологічну. «Тісний зв’язок між дизайном і біологією передбачає перехід від використання природи як геологічного ресурсу до її трансформації в біологічний. І рух від добування до вирощування зараз тільки прискорюється», — каже Оксман.
Нері Оксман. Ліворуч: кастомізована шина для хворого на тунельний синдром зап’ястя (2009–2010).
Праворуч: сукня, виготовлена на 3D-принтері, для модного будинку Iris van Herpen (2013)

Вона твердо вірить в баланс між мрією та архітектурою і саме він дозволяє Оксман стояти в авангарді нового дизайну. Її група винаходить нові технології, завдяки яким з’являються нові способи взаємодії з навколишнім світом. Відзначаючи теоретичне та функціональне, гіпотетичне та прикладне, заплановане та реальне, Оксман винайшла нове розуміння й новий напрямок розвитку індустрії; це те, що письменниця Гайді Леґґ називає привнесенням «людяності та рефлексії в наш швидкозмінний, роботизований, глобальний і цифровий світ безмежних можливостей». Хоча, мабуть, останнє слово варто надати Оксман: «Настала нова ера дизайну та творчості, яка веде нас від дизайну, натхненого природою, до природи, натхненої дизайном. Нині ми вперше маємо самі стати матір’ю-природою».
Заха Хадід: архітектура як спроба відірватись від землі
Заха Хадід біля музею Ріверсайд, Ґлазґо, Великобританія, 2011

Хадід проклала собі шлях на вершину професії, завершивши понад 30 масштабних проєктів у 44 країнах й отримавши безліч престижних нагород і звань. Несподівана смерть Хадід у 2016 році зупинила весь архітектурний світ і змусила все переоцінити. У нескінченних некрологах про неї писали як про жінку, що стала першою. Хадід у 2016 році отримала золоту медаль Королівського інституту архітектури й стала першою жінкою, що отримала Прітцкерівську премію. Враховуючи кількість архітекторок, які працювали до неї, і тих, хто продовжує пробивати бар’єри індустрії, де домінують чоловіки, Хадід вдалося досягти унікального визнання.
Заха Хадід. Центр водних видів спорту в Лондоні, Великобританія (2012)

Заха Хадід зробила свій стиль впізнаваним в усьому світі. Вона не намагалася вписати архітектуру в простір, вона сама створювала цей простір і завжди виходила за рамки загальноприйнятого. У ранніх роботах Хадід можна побачити багато прямих ліній, гострих кутів, характерних для деконструктивізму. У цих проектах простежується захоплення творчістю Малевича і Кандинського. У більш пізніх будівлях конструкції стали більш плавними, легкими і динамічними. Інтереси Хадід не обмежувалися архітектурою: вона розробляла інтер'єри та виставкові простори, створювала театральні декорації і колекції меблів, а також викладала і малювала.
Патрисія Уркіола: створювати інструменти для життя
Патрисія Уркіола у своїй студії в Мілані, Італія, 2015

Проєкти іспанки демонструють не стільки її доброчинницькі мотиви, скільки її специфічний підхід до чудовиська, що зветься індустрією дизайну. У маленьких селах штату Уттар Прадеш на півночі Індії жінки століттями збиралися та створювали вишукані вишиті тканини. Однак, працюючи із невеликими відрізками тканини, які можна вишивати, вони вже не могли складати конкуренцію промисловому виробництву. У 2013 році місцеві мешканці врахували цю проблему: у виробництво запровадили вишиті стрічки й окремі модульні деталі, які можна вишити в потрібному масштабі й інтегрувати в дизайн килимів і меблевих тканин, які потім виходили на міжнародний ринок. Цей соціально значущий проєкт був дітищем Патрисії Уркіоли та валенсійської фірми Gan. Уроджена іспанка й мешканка Мілану, Уркіола тоді сказала: «Я створюю інструменти для життя».
Патрисія Уркіола. Ліворуч: крісло«Квітка» на замовлення De Padova (1996)
Праворуч: крісло«Кринолін» на замовлення B&B Italia (2008)

Заснувавши власну студію у 2001 році, Уркіола завоювала репутацію співчутливої, неупередженої, гуманістичної й відкритої до співпраці дизайнерки. Її проєкти — портал між минулим і майбутнім, що пов’язує культуру й досвід з цифровими технологіями та їхніми можливостями відкритого ресурсного виробництва. «У будь-якому інтер'єрі повинна бути незалежність від людського тіла, як у валунів, що поросли мохом, у дерев, повалених бурею, на яких сидіти дуже зручно, але ти знаєш, що не заради тебе вони такі, які є. Дизайнер повинен зробити все, щоб було зручно і не хотілося вставати з крісла або дивана. Але вже якщо ти встав і відійшов в сторону, то повинно залишитися не просто порожнє місце для тіла, а щось дуже самодостатнє, схоже пейзаж» — переконана дизайнерка.


Нагадуємо, що 24 травня в «Культурному Проекті» розпочинається онлайн-курс «Візу
альне мистецтво: діалоги з історією», присвячений контроверсійним темам, з якими часто працює сучасне мистецтво.

Також вас може зацікавити курс «Storytelling у фотографії» — експериментальний гібридний курс, розроблений на основі історичних прикладів та сучасних проєктів, для того щоб проаналізувати головні правила у формуванні фотоісторії.

Головна світлина: Патрисія Уркіола. @pinterest.com
Матеріали з журналу