Журнал
/
Дата
5 вересня 2020
Геґелю — 250. «Він не знав, наскільки він був правий»


Куди б і як швидко не рухався світ, запит на філософію завжди актуальний, адже ключові запитання до світу і до себе залишаються відкритими. 21 вересня у «Культурному Проекті» стартує авторський курс офлайн-лекцій «Філософія граничних запитів». Оскільки напередодні, 27 серпня, виповнилось 250 років Ґеорґу Вільгельму Фрідріху Геґелю, ми вирішили згадати про великого класика, чиї ідеї багато в чому сформували західну філософію і чию роль в історії складно перебільшити.

Геґель суттєво вплинув на розвиток не тільки філософії минулого та позаминулого століть, а й сучасних соціальних наук. Із полеміки з його вченням виросли марксизм, позитивізм і екзистенціалізм. Про предмет і сенс геґелівської логіки сперечалися і продовжують сперечатися досі, шукаючи найбільш точних методів її інтерпретації. Його філософія охоплює буквально всі можливі сфери пізнання. Але ключовою для нас залишається діалектика — «рушій будь-якого наукового розгортання думки»: теза і антитеза в своєму синтезі породжують новий етап розвитку, протиріччя є поштовхом до руху вперед, а конфлікт провокує новий стрибок в пізнанні і так — до безкінечності.

Про внесок Геґеля у нашій підбірці розмірковують класики та сучасні філософи: Володимир Соловйов, Жак Дерріда, Петер Слотердайк, Славой Жижек, Джудіт Батлер, Рюдігер Сафранскі, Жорж Батай та інші.

Із 2-томника творів Володимира Соловйова (М., «Мысль», 1988):
«Геґеля можна назвати «найсправжнішим» філософом, бо з усіх філософів тільки для нього одного філософія була усім. У інших мислителів вона є намаганням осягнути сенс сущого; у Геґеля ж, навпаки, саме суще намагається стати філософією, перетворитися на чисте мислення. Інші філософи підкоряли свої міркування незалежному від нього об'єкту; для одних цим об'єктом був Бог, для інших — природа. Для Геґеля, навпаки, сам Бог був розумом, який філософствує, який тільки в абсолютній філософії досягає своєї власної абсолютної досконалості; на природу ж у її емпіричних явищах Геґель дивився як на луску, що скидає у своєму русі змія абсолютної діалектики.»
Славой Жижек, із відкритої лекції, присвяченій Геґелю (Берлін, 2011):
«Я не кажу, давайте будемо геґельянцями. Але цей божевільний світ можна спробувати зрозуміти через геґелівський підхід. Ми наближаємося до часів, коли роздуми важливі не менш, ніж екологія.
Споживання закликає не думати. Як вони це роблять? У «Старбаксі» кажуть: «Так, наша кава дорожче, тому що 1% йде хворим дітям, 1% йде на захист лісів». У старі часи можна було ділити людей на споживачів та сумлінних громадян, які піклуються про навколишній світ. Тепер вони пропонують включити вартість солідарності у вартість товару. Тобто, я абсолютний споживач, але купуючи каву, я плачу ще й за моральний аспект. По суті мені кажуть: “Не думайте, просто купуйте каву, ваші думки вже включені у вартість.”»
Жорж Батай, зі статті «Із внутрішнього досвіду. Геґель» (1954):
«Знати означає: [...] схопити щось невідоме як тотожне чомусь відомому. Що передбачає або твердий ґрунт, на якому все стоїть (Декарт), або циклічність знання (Геґель). У першому випадку, якщо щось трапиться і ґрунт вислизне з-під ніг… ; в другому, навіть переконавшись у тому, що коло міцно-міцно замкнене, помічаєш недостатній характер знання. Абсолютне, колоподібне знання є остаточним незнанням. Справді, припустивши, що я досяг його [знання], я дізнаюся, що тепер не пізнаю більше того, аніж знаю.
[...]
Геґель, в той час, коли система замкнулась, думав цілих два роки, що сходить з розуму: можливо йому стало страшно, що він прийняв зло — яке система виправдовує і робить необхідним; або, можливо, зв'язавши свою впевненість в тому, що досяг абсолютного знання, із завершенням історії — з переходом існування до стану порожньої монотонності, він побачив у найглибшому сенсі, що стає мертвим; можливо навіть, що ці різні печалі сплелись в ньому в більш потаємний жах бути Богом. І все ж мені здається, що Геґель, відчуваючи огиду до екстатичного шляху (до єдиного прямого подолання печалі), повинен був шукати притулку в іноді ефективній (коли він писав або говорив), але по суті своїй марній спробі врівноваженості і згоди з існуючим, активним, офіційним світом.»

«Він [Геґель] не знав, наскільки він був правий.»

Жак Дерріда, зі статті «Від економії обмеженої до загальної економії. Геґельянство без стриманості»:
«”Геґель часто здається мені очевидним, але очевидність важко витримати” — писав Батай. “Витримати” геґелівську очевидність сьогодні може означати, що ми у всіх
сенсах повинні пройти через «сон розуму» — той, який породжує і присипляє
чудовиськ; повинні дійсно перетнути його з кінця в кінець, аби
пробудження не виявилося б якимось трюком сновидіння. Тобто, знову ж таки,
розуму. Сон розуму — це, можливо, не розум, який міцно спить, це бдіння гегелівського логосу.»


Конрад Пауль Ліссман, австрійський філософ, зі статті «Геґель отримав перемогу», Der Spiegel, 2 квітня 2007:
«[“Феноменологія духу”] — шедевр з точки зору мови і в позитивному сенсі провокація, адже дух тут все ще постає у всій його красі, яка включає науку, культуру, релігію і все інше. Діалектика Геґеля — це рух, який складається з тимчасового і зникаючого. Геґель — єдиний філософ, який робив те, що ми сьогодні так радісно стверджуємо: він дійсно мислив в категоріях мережевої, рекурсивної, динамічної взаємодії. Без читання та розуміння Геґеля всі ці модні терміни залишаються порожніми словами.»


Джудіт Батлер, зі статті «Навіщо сьогодні читати Геґеля?», опублікованій в Die Zeit 12 лютого 2020:
«У 1807 році в «Феноменології духу» Геґель займався проблемою «тепер»: зараз — якраз той момент, коли «тепер» закінчується і стає минулим. Ідеї Геґеля не так застаріли, як може здатися на перший погляд: сьогодні багато хто з нас живуть у неспокої, страху або навіть у тузі, оскільки вважають, що умови існування демократії піддаються занадто сильному тиску і навіть розкладанню зсередини. Чи минув час демократії і чи може вона стати справжньою ідеєю тільки в момент свого зникнення?
Я не хочу применшувати масштаб виклику, з яким ми сьогодні зіткнулися. Але відчуття кінця якогось часу або певної епохи повторюється знову і знову. Геґель розумів і осмислював це.»

«Почуття дезорієнтації в часі дійсно дуже реальне, і цілком може виникнути спокуса оформити цей постійний страх в певне переконання: світ втрачено, демократія закінчилася, майбутнє безнадійне. Така «дезорієнтація» — це поєднання шоку, почуття втрати, поразки і втрати ілюзій. Але це ще і ситуація, яка ставить певне питання і навіть вивільняє допитливий розум: в який час ми живемо? І можливо, навіть трактуючи наш час як прокляття або побоюючись проклять від наступного покоління за залишений після себе зруйнований світ, — все одно слід себе запитати: «Як це відчуття зруйнованого світу може вказати нам дорогу в майбутнє?» і «Яким чином прийти до прийняття та утвердження нашого життя в даний історичний час?» Філософія Геґеля дозволяє зрозуміти, як з конфліктів, в тому числі насильницьких, виростають соціальні зв'язки — і саме тут вона може бути співвіднесена з нашим сьогоденням і з нашою дезорієнтацією.»



Петер Слотердайк, зі статті «Геґель переміг», Der Spiegel, 2 квітня 2007:
«На початку романтичних стосунків Геґель написав своїй нареченій критичного любовного листа — на таке справді здатні тільки філософи. Там дуже багато чого стає зрозумілим: наприклад, в одному з листів Марі писала про те, що його любов до неї і її любов до нього відрізняються — тут йому доводиться виправляти і ставити все на свої місця. Відповідачи їй він пише: невірно, дорога моя, насправді є тільки наша любов, а мої і твої почуття — лише її полюси.»

«Геґель — великий дослідник логіки жертви, який прагне дійти до абсолютного результату. Напевно, не буде перебільшенням сказати, що в цьому бажанні отримати кінцевий результат є якийсь тоталітарний мотив.»


Себастіан Острич, зі статті «Свідомість розділяє, розум об’єднує», Stuttgarter Zeitung, 19 серпня 2020:
«Геґель розрізняє свідомість та розум. Свідомість відрізняє, розділяє та сортує. Для цього можна використовувати і машини. Розум, у свою чергу, об’єднує, по-новому об’єднує те, що було розділено, синтезує.»


Із книги Юргена Каубе «Світ Геґеля» (Hegels Welt, 2020):
«Геґель — мислитель із гаслом «Головне — не втрачати холоднокровності». Тобто, не використовувати хитких аргументів і не дозволяти модним віянням змінювати напрямок своєї думки. Він був дуже послідовним, працьовитим, наполегливим мислителем. Можливо, в цьому криється урок для сучасності, що любить переживати з будь-якого приводу. Думаю, він міг би сформулювати тезу про діалектичний зв'язок нервозності і пізнання.»

21 вересня «Культурний Проект» запускає курс «Філософія граничних запитів», який проведуть лектори Тарас Лютий та Людмила Криворучка. Придбати курс лекцій ще можна встигнути за посиланням.


Портрет Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля художника Якоба Шлезінгера (1792-1855), який зберігається в Старій і Новій Національній Галереї Берліну. © wikipedia.org




Офлайн-курси
Мистецтво Сходу
Art on the go
Нейрофілософія
Онлайн-курси
Історія світового мистецтва
Мистецтво
30 лекцій
Ідеології: історія та сучасність
Суспільні науки
5 лекцій
Як читати сучасну літературу
10 лекцій
Суспільні науки
Відеокурси
Філософія та література
Суспільні науки
9 лекцій
Релігії далекого Сходу
Суспільні науки
10 лекцій
Культура. Доповнення реальності
Суспільні науки
28 лекцій
Матеріали з журналу