У цій публікації йдеться про особливості життя фламандців, їх темперамент і уподобання, які якнайкраще пояснюють появу у Фландрії потужної художньої школи — яскравого національного варіанту стилю бароко, в якому органічно втілилась природна фламандська життєлюбність.
1. Про Фландрію
Фландрією у XVII столітті називали південні провінції Нідерландів, що залишилися під протекторатом Іспанії після поділу Нідерландів внаслідок релігійної та політичної боротьби. З кінця XVI століття Північні та Південні Нідерланди існують як окремі держави. У звільненій від влади Іспанії Голландії — Республіці Об’єднаних провінцій — почав активно розвиватись середній клас. Фландрія юридично визнала владу Іспанської корони в 1579 році, коли прихильники католицизму підписали Арраську унію. Фактично боротьба з іспанцями в Південних Нідерландах продовжувалась до взяття Антверпену іспанськими військами у 1585 році. Південні Нідерланди були під іспанською короною аж до 1700 року.
Тенірс Молодший. «Вид на околиці Брюсселя». Початок 1650-х
Економіка Фландрії розвивалась у непростих умовах: голландці блокували гирло річки Шельди і роль світового торговельного та фінансового центру перейшла від Антверпена до Амстердама. Але Антверпен став центром торгівлі з містами Ганзи, а також фінансовим та перевалочним пунктом для постачання іспанської армії в Південних Нідерландах. Як і раніше, особливим попитом у Європі користувались фламандські вовняні тканини, шпалери і мереживо.
Петер Неффс Молодший, Франс Франкен III. Інтер’єр Антверпенського собору. Близько 1659 року
Політична влада належала дворянству. В місцевому самоуправлінні головним був міський патриціат. Економіку, звісно, тримала купецька та церковна верхівка. Фундамент фламандського суспільства складали селяни, ремісники, працівники мануфактур. XVII століття для країни було часом становлення нації — процес, який супроводжувався піднесенням духовних ресурсів і одним з його проявів стала фламандська школа живопису.
2. Фламандська радість буття
Повсякденне життя фламандців чудово представлене на картинах художників фламандської школи XVII століття — як у зображеннях сцен із реального життя, так і в сюжетах міфологічних та релігійних. Обов’язковою частиною життя кожного фламандця була участь в богослужіннях та релігійних святах. Звісно, релігійний живопис був ключовим та найпопулярнішим, але художники полюбляли зображати і«пёстрый сор», як писав Пушкін, земного життя.
Давід Тенірс Молодший. «Краєвид із сільським кабачком». 1644
Фламандці були католиками. Тільки під час правління Ізабелли та Альберта в країні збудували більше 400 нових церков, які пишно декорувались живописом та скульптурою. Але перш за все фламандці відрізнялись особливою вітальністю — прагненням жити повним життям всупереч частим епідеміям та майже безперервній війні. Їхні естетичні уподобання втілені у творчості Рубенса, який створив національний ідеал краси, а більш приземлений варіант цього ідеалу відображений в живописі Йорданса.
Якоб Йорданс. «Бобовий король». Близько 1638 р.
Більшу частину свого життя фламандці працювали. На картинах Рубенса їхня діяльність представлена як героїчне протистояння чи гармонія людини і природи, в сценах з сільського життя Тенірса — як повсякденне заняття. Але не менше фламандці любили різні свята. Особливого розмаху досягало святкування Масляної, з традиційним карнавалом і нестримними танцями. Втім, танцями і безкінечним застіллям з ріками вина завершувались і релігійні, і державні свята.
3. Люди мистецтва
Славу Фландрії XVII століття принесли люди мистецтва — живописці, гравери, скульптори, що вийшли з майстерні Рубенса, творця великого стилю — фламандського бароко. В країні працювало декількасот художників. Навчання було традиційним: хлопець 10-14 років вступав до майстерні митця, де вчився малювати. Після завершення навчання представляв свою роботу на розгляд Гільдії св. Луки. Якщо її схвалювали — отримував звання вільного майстра гільдії і право на відкриття майстерні. Майстер міг підписувати свої роботи і мати учнів, за яких платив податки.
Себастьян Боннекруа. «Натюрморт із черепом (Стіна в майстерні художника)». 1668 р.
Тільки живописців Двору правителів звільняли від податків і їм платили зарплатню. У 1665 році з ініціативи Тенірса на субсидії Філіпа IV в Антверпені була створена Академія мистецтв, яка, правда, проіснувала недовго. Майже обов’язковим для молодих митців на рубежі XVI-XVII століть була поїздка до Італії, де вони вивчали античне мистецтво, роботи майстрів Відродження і твори таких сучасників, як Караваджо та брати Караччі. У 1623 році у Римі офіційно з’явилась колонія нідерландських митців«Клуб перелітних птахів», адже деякі з них залишались в Італії назавжди.
Балтазар ван ден Босхе (Бош). «Майстерня скульптора». 1712 р.
Кар’єра фламандського митця залежала виключно від замовників та меценатів. Головним роботодавцем була церква, слідом йшли іноземці — європейські правителі: Рубенс працював для Марії Медічі, Карла І та Філіпа IV, а Йорданс очолив голландських та фламандських митців, які виконували величезний цикл картин для палацу принців Оранських поблизу Гааги. Не такі відомі, але заможні митці як, приміром, Корнеліс, були популярними серед замовників-буржуа. Прості художники прирівнювались до ремісників.
Підготувала Марія Хрущак
Головна світлина: Девід Тенірс Молодший. «Вибілювання полотен». XVII століття
